"Світ має знати": вже другі роковини показової страти в Оленівці, коли рф заживо спалила азовців

Новини

28.07.2024 13:58

Ольга Чернявська, джерело: «Facenews»

Новини

Сьогодні другі роковини російського воєнного злочину в Оленівці.

"У день другої річниці теракту в Оленівці закликаю всіх розповісти світу про цей скоєний росіянами злочин. Вшануймо пам’ять жертв теракту: розповсюджуйте цей твіт та знання про цю трагедію, світ має знати, а ми – памʼятати про Оленівку. Чим більше людей дізнається про злочин окупантів, тим менше шансів у рф уникнути покарання. Кожне поширення важливе", - закликав блогер Лачен.

Вночі 29 липня 2022 року вибухнув один із бараків виправної колонії в Оленівці, що на Донеччині. Тоді загинули понад 50 українських військовополонених із "Азовсталі". Це оборонці Маріуполя, які вийшли з "Азовсталі" у травні 2022 року. Їм обіцяли зберегти життя та мали обміняти. Ще понад 140 українців були поранені.

Міноборони рф одразу ж заявило про атаку з боку України. Однак, цю брехню розвіяв звіт ООН.

Злочин окупантів кваліфікували як порушення законів та звичаїв війни, назвали терактом. Два роки потому, повідомили в ОГПУ, підозри у справі не оголошували. Відомо, що загинули понад 50 людей, щонайменше 140 були поранені.

Точного числа загиблих наразі немає. Триває слідство.

Що відомо про розслідування теракту в Оленівці?

Як розповідають про ніч теракту в Оленівці ті, хто повернувся з полону — чотири історії у добірці "Суспільне Донбас".

• Поранення, полон, Оленівка і повернення. Історія морпіха Михайла Ротаря https://www.youtube.com/watch?v=m4MbvQCMXas
• Тримав "Азовсталь", пройшов полон та Оленівку. Історія азовця Олега Совенка https://www.youtube.com/watch?v=w2rceRiZSIA
• "Вони намагались викликати обстріл Оленівки". Спогади офіцера "Азову" Костянтина Кожекіна https://www.youtube.com/watch?v=wAWkXlaRV7Y
• "Горіли всі". Історія Микити Шастуна, який вижив під час вибуху https://www.youtube.com/watch?v=nocn-LrV9mw

Оленівка 28-29 липня 2022

Свідчить азовець Остап Швед "Остапчик"

"27 липня 193 людини вивели з бараків та поселили на промзоні у цех. Сам цех, у якому поставили близько 200 ліжок, був не придатний для того, щоб там проживали люди. У нас не було води, стояла лише одна бочка, куди привозила воду пожежна машина з найближчої водойми. Там ми прожили до 28 липня.

28 липня приблизно в 11:00–11:20 вечора росіяни виставили ракетну систему залпового вогню "Град" у дуже близькій відстані від цього бараку. І що важливо – раніше вони ніколи у такій близькості до колонії не виставляли ні артилерійські системи, ні РСЗВ. Після того, як "Град" відпрацював, біля нашого бараку стався один вибух. Далі пройшло 30-40 секунд, й у самому бараці відбулося два вибухи.

Барак почав горіти. Ми почали вибиратися назовні, але вихід було перекрито людськими тілами та ліжками, на яких ми спали. Вогонь дуже сильно розповсюдився по всьому бараку. Ми почали витягувати наших поранених, але не могли дістати людей, які знаходилися в самому кінці.

Після виходу з барака ми розірвали загорожу навколо нього та почали просуватися ближче до головної території тюрми. Багато бійців були важкопораненими з проникаючими пораненнями голови, грудної клітини та черевної порожнини, з ампутацією рук та ніг. Наблизившись до тюрми, я підійшов та попросив про можливість підтягнути важкопоранених на світло біля в’їзду – там були ліхтарі, й ми хотіли відтягнути туди важкопоранених, щоб бачити, як надавати медичну допомогу. Росіяни, які знаходилися по інший бік паркана, почали стріляти вгору та кинули світло-шумові гранати.

Я попросив, щоб вони надали хоч якісь матеріали, щоб можна було зупинити кровотечі та надавати першу невідкладну медичну допомогу. Один з росіян кинув мені два бинти та один турнікет. Важкопоранених у нас було 74 людини…

Після цього ми почали рвати на собі одежу, хто в чому був, і цими шматками зупиняти кровотечі та хоч якось надавати допомогу важкопораненим.

Там ми знаходилися десь з пів на 12-ту ночі й до 4-ї ранку. У цей час ми самі собі надавали першу невідкладну медичну допомогу. Росіяни дали нам лише кілька простирадл, які ми також порвали і цим перемотували наших поранених. Багато людей померли від того, що просто не було надано вчасну та якісну медичну допомогу. Вони просто стекли кров’ю…

Десь о 4.00–4.30 ранку до нас пустили наших військовополонених медиків, але у них не було достатньо матеріалів, щоб надати всім якісну допомогу. Ми почали сортувати людей по категоріях – важко-, середньо- та легкопоранені, й надавати допомогу лише найбільш важким. Росіяни не пустили до нас своїх медиків й більше не надали нам ніяких медичних матеріалів.

Близько 8-ї ранку приїхали два військові "КамАЗи". До того часу вже декілька людей померли.

Найбільш важко поранені знаходилися максимально близько до огорожі. Заступник начальника колонії в цей час стояв біля неї, пив каву та курив. Коли я підійшов подивитися на свого товариша, то він уже був мертвий – у нього було поранення голови, обох ніг та грудної клітини. І він тут каже: "О, а етот уже сдох".

- Після того, як приїхали "КамАЗи", ми почали, будучи самі пораненими, вантажити на них наших важкопоранених. Дехто мав дуже важкі опіки, третього ступеню – повністю всього тіла. Дехто мав ампутацію ніг, кровотечі, які ми зупинили порваним одягом. Усі не поміщалися, але росіяни сказали, щоб ми вантажили їх один на одного, бо машин більше не буде. Так ми завантажили у два "КамАЗи" 74 важкопоранених людини. Вантажили людей просто як свинячі туші. Дорогою у донецьку лікарню померло ще декілька людей, вони просто задихнулися.

"КамАЗи" поїхали в лікарню, а ми залишилися на дорозі – 76 середньо- та легкопоранених. Тіла важкопоранених побратимів, які стекли кров’ю та загинули, лишилися з нами. І ще декілька тіл, яких ми витягли з бараку, що горів.

Близько 8-ї ранку всіх нас, з легкими та середніми пораненнями, завели на територію тюрми та повели в дисциплінарний ізолятор. Нас закрили у двох камерах і протягом чотирьох днів не надавали жодної допомоги. Наша камера була дуже маленька, розрахована на шість осіб, а нас там сиділо 35 людей.На четвертий день до нас у камери допустили двох наших військовополонених медиків-жінок. Але оскільки у них була обмежена кількість медичних засобів, то вони не змогли нам надати повну допомогу, і в багатьох людей лишилися осколки всередині та різні травми..."

Читайте також: "Дзвінок Путіна": в ООН розповіли про найжорстокіші катування і страти полонених українців