Життя і творчість Ярослава Мотики. Частина ІІ. Ярослава

Блоги

20.11.2023 17:15 (Оновлено 20.11.2023 в 17:32)

Наталія Сухоліт, джерело: «Facenews»

Блоги

Творчий і життєвий тандем Ярослави і Ярослава Мотик, якому вже більше 40 років, широковідомий у мистецьких колах, адже поєднав двох талановитих художників із принципово різними поглядами, динамікою та баченням

Творчий і життєвий тандем Ярослави і Ярослава Мотик, якому вже більше 40 років, широковідомий у мистецьких колах, адже поєднав двох талановитих художників із принципово різними поглядами, динамікою та баченням. Він – енергійний, стихійний і некерований, підпорядкований власним емоційним імпульсам, миттєвим враженням та інтуїтивним сплескам. Вона – витончена, чуттєва, із глибоким відчуттям прекрасного, загостреним баченням стильових та дизайнерських віянь, вишукана естетка «від мізинця».

Читайте також: Життя і творчість Ярослава Мотики. Фрагменти і спогади Частина І.

Перше знайомство, за словами Ярослава, відбулося у стінах рідного будинку, куди юна Ярослава за рекомендацією знайомих, прийшла в пошуках житла. І оскільки на той момент в будинку батьків Ярослава була вільна кімната, її вирішили віддати під найм студенці Академії. Митець розповідає, що дружні стосунки із Ярославою виникли майже одразу. Їм було про що говорити – спільні знайомі, педагоги, незважаючи на те, що на момент знайомства Ярослав вже закінчив навчання, а вона тільки починала вчитися. Довгі вечірні розмови про творчість, мистецтво – спільних тем було багато. Ярослав, який мав постійний внутрішній неспокій і весь час прагнув охопити щось нове, незвідане раніше, залучав до своїх пошуків і Ярославу. Якось за порадою І. Остафійчука вони поїхали до Гавареччини. Зупинилися у відомого майстра Архимовича, який не маючи можливості запропонувати їм місце в хатині, пустив молоде подружжя (на той момент вони вже виховували маленьку Марьяну) до стодоли із сіном. Ярослав і Ярослава ні хвилини не вагалися, а захопленість Гавареччиною стала тим дороговказом, який визначив творчі пошуки художників на все життя.

Художник розповідає, що до шлюбу із Ярославою його спонукав батько, як тільки зрозумів, що між молодими людьми існує симпатія. Красива, гарно вбрана, талановита мисткиня – на думку батька для сина в його 28 років кращої пари годі було шукати. Ярослав не приховує, що самотужки до одруження навряд чи б спромігся, тим більше, що довкола було багато радників, які вважали, що шлюб для скульптора не обов’язковий. Все йшло так, як мало йти: спочатку він пустив молоду художницю до своєї майстерні, навернув до ліплення, а вже потім відкрив своє серце.

Ярослав Мотика: «В процесі спільного життя виявилися різні моменти, на які я раніше не звертав уваги. Ярослава – рішуча, впевнена, дуже складна. Поступово я зрозумів, що наші творчі шляхи – різні, більше того – в творчості ми ніколи не були близькими, не підпадали під вплив один одного, як це іноді трапляється в творчих родинах. Ярослава, як на мене, занадто раціональна, вивірена, по-саксонські точна. Ми жили і працювали поряд, паралельно створюючи власні світи. Та постійно спостерігаємо один за одним – на відстані, навіть трохи відсторонено. Щоб випадком не порушити делікатну межу персонального творчого простору. Я дуже ціную її талант, бачення та роботи. Хоча мені не завжди імпонує те, що вона створює. Можу сказати те саме і про Ярославу, адже бачу і відчуваю, що не все, що я створюю знаходить в її очах схвальний відгук».

В творчому доробку Ярослава Мотики є декілька робіт, на створення яких його надихнув образ дружини – маска, портрет і постать. Скульптор зізнається, що спроб відтворити її в скульптурі було дуже багато – він постійно малював, шукав скульптурні рішення свого розуміння Ярослави. Але констатує, що ключі до її секретів і внутрішньої сутності допоки ще не знайдені. Саме тому в його творчому доробку так мало робіт із Ярославою – красунею, яких пошукати, розумницею, матір’ю їхньої дочки Марьяни.

Втім, була ще одна причина, чому Ярослава не стала одноосібною музою митця. Форми. Художник зізнається, що із перших творчих кроків його завжди і незмінно приваблювали зовсім інші об’єми – вагомі, пишні, «рубенсівські», якими дружина похвалитися не могла. Однією із моделей, форми якої надихалихудожника, дарували наснагу і були втіленими в багатьох творах, була відома поетеса Леся Степовичка (Олександра Шуманн). Поетеса, в свою чергу, присвятила скульптору чимало віршів, а деякими роботами Ярослава проілюстровала поетичну збірку. Леся часто бувала у Мотик, один раз навіть зупинялася на ніч. Ярослава була обізнаною у нюансах творчої співпраці митців, розуміла, що саме захоплює чоловіка і чому це йому так необхідно. І ніколи вголос не висловлювала свого невдоволення чи незгоди. Бо так була вихована.

(Ярослава народилася в селі Арламівська Воля на Львівщині в родині бійця УПА, який загинув у перестрілці із Червоною Армією. Мати бачила доньку у кравецькій справі, і Ярослава за рік навчилася кроїти і шити. Але обдарованій дівчині цього було замало. Вона полюбляла копіювати твори мистецтва і робила це дуже вправно. Навіть до вступу в Інститут прикладного і декоративного мистецтва, як тоді називалася Львівська Національна академія мистецтв, прийшла із копіями, бо просто не знала вимог, які висувалися до абітурієнтів візуальних факультетів). Ярослава Мотика: «Потрапивши до Львова я зрозуміла, що не повернуся до села попри велику любов до природи. Бо перемогла велика і всеохоплююча любов до мистецтва. Я завжди була сором’язливою і тихою, такою собі не дуже веселою студенткою у традиційному розумінні студентства. Навіть на танці не ходила, бо якось водночас стало нецікаво там бувати – мене ніхто не запрошував до пари, і я могла простояти під стіною цілий вечір». Ярослава Мотика в оцінці початку стосунків із Ярославом завжди оперує до слова «випадок». Випадкові обставини зустрічі при винаймі кімнати, випадково гарний хлопець, випадковий збіг приналежності до одного мистецькому цеху. Доля об’єднала митців, навчила жити і творити разом попри, здавалося б сповнене протирічь сприйняття мистецтва та життя в цілому. Ярослава вдячна чоловіку який навернув її до ліплення. «Я добре відчуваю форму і буквально «хапаю» пропорції. Хоча в скульптурі та кераміці віддаю перевагу геометрії і це сильно відрізняє мене від Ярослава. І це дуже добре, що ми різні. Митці не мають наслідувати одне одному, навіть якщо доля звела їх разом під одним дахом».

Читайте також: Пристрасті за натурою