Олександр Храпачов малює війну

27.12.2022 19:21 (Оновлено 28.12.2022 в 16:04)

«Збирання врожаю» - саме так автор окреслив військовий період своєї творчості, в якому можна зустріти різні «антигламурні» зображення, в тому числі підбитих танків.

Творчі пошуки київського художника Олександра Храпачова пролягають в царині пленерного живопису. Його захоплюють нові місця й незнані краєвиди, а глядачі з насолодою та хвилюванням спостерігають за географією подорожей – Україна, В’єтнам, Китай, Казахстан, Камбоджа, Cловаччина, Єгипет, Грузія… Перед очима постають яскраві, насичені та енергійні панорами Карпат, марини Чорного моря, величні прадавні храми та монастирі. Але все це було до лютого 2022 року, який змінив вектори та творчі вподобання, залишивши незмінним тільки суто творчий прийом - пленерний пошук.

Читайте також: Жіночий образ в живописах Максима Малильо

Медитативний, врівноважений та миролюбний настрій живописів Олександра Храпачова змінився, зникли звичні ще донедавна розкішні пейзажі та вишукані, естетські натюрморти. В роботах виник нерв і настороженість, з’явилось неусвідомлене очікування. «Збирання врожаю» - саме так автор окреслив військовий період своєї творчості, в якому можна зустріти різні «антигламурні» зображення, в тому числі підбитих танків. Автор переконаний, що зміни закономірні, а в творчості просто не могли не виникнути рефлексії на оточуючу дійсність, палке бажання перемоги та віра в силу добра. Філософія війни – головний лейтмотив сьогодення не тільки в творчості Олександра. Ним переймаються численні художники з різних куточків світу і кожен по-своєму, у притаманній йому манері малює, неначе молиться, з вірою, надією та любов’ю.

Cередина літа видалася плідною для автора. Повертаючись із живописного пленеру, який відбувся в липні цього року в селі Ставки Радомишльського району, Олександр Храпачов несподівано потрапив на місця бойових дій, які відбулися весною поблизу села Дмитрівка, що під Києвом. А потрапивши, не зміг уникнути бажання відтворити в полотнах побачене. Велике скупчення розбитої техніки було притягальним і жахливим водночас. Олександр протягом тривалого часу постійно їздив на локацію і цілий день під сонцем, дощем та вітром малював і всоте переживав трагічні події. Творчий день був настільки емоційно насиченим, що художник потребував часу і відпочинку із тим, щоб відновившись, із новими силами приступити до продовження розпочатої теми війни і миру. «Українське суспільство після лютого 2022 року входить в нові реалії життя, йде переосмислення культурних процесів, як таких, та їхньої організації. Адже життя продовжується, а мистецтво, яке завжди існує поза часом і простором, вносить свої корективи у всі без винятку сфери діяльності митця. В серії «Дмитрівка», до якої ввійшло 9 полотен, відображені певні нетварні свідки війни – колона бронетехніки російської армії, яка постає уламком руйнівної безжальної сили із своїми територіальними претензіями та хворобливими, складно визначеними ремінісценціями і яка, попри свою міць та грізність, виявляється безсилою на тлі загально цивілізаційних процесів та невблаганного Хроносу. Мине ще трохи часу і смертоносна техніка просто зникне, розчиниться посеред трави і дерев. Так, принаймні, здається тепер. І вкрай складно і безмежно боляче уявляти, якою вона була в моменти найвищої активності. «Збір врожаю» - триває. Нині він у металі бронетехніки. І це є апогеєм війни, як такої».

Підбиті танки на полотнах Олександра Храпачова - загрозливі, місцями нікчемні, але, однозначно, вже не смертоносні. Вони перестали бути знаряддям вбивства, перетворившись на купу металобрухту. Їхня фатальність фрагментально прочитується, залишаючи у серцях смуток та біль. Художник переконаний, що всі міста і селища України, де ворог творив геноцид, стали символічними місцями катарсису для всього прогресивного людства. Для автора ці броньовані уламки практично знищені і через невеликий проміжок часу їх вже не відшукають. Вони є безсилими перед невблаганним колесом історії, залишаючись сьогодні на короткий проміжок часу німими, скаліченими свідченнями безглуздої жорстокості та агресії, викликаючи тільки безмежний біль і страждання. Олександр пригадує, як автівки , які проїжджали мимо, спинялися. Люди підходили до колони техніки не тільки з цікавості, але й сповненими співчуття. Багато розмовляли із художником, пропонували допомогу і розуміли, що той фіксує для нащадків, створюючи певні коридори пам’яті та консервуюви в просторі полотна емоційні стани війни.

Сьогодні Олександ Храпачов повністю розчинився у викладацькій діяльності тим більше, що реалії воєнного часу змушують бути зібраним і оперативно реагувати на попередження. Художник не переконаний чи повернеться до теми «Дмитрівки» у тому вигляді, у якому вона вже існує, коли виникне нагода знову малювати. Але тема війни залишатиметься в його творчості та пам’яті, хвилюючи та провокуючи до численних образотворчих втілень.