Чого хочуть Байден та Путін

09.12.2021 10:23 (Оновлено 09.12.2021 в 10:23)

Мета Путіна є очевидною. Він проти самої можливості інтеграції України до будь-якої західної структури, яка породить взаємні зобов’язання учасників.

Після відеоконференції президентів Сполучених Штатів та Росії державний секретар США Ентоні Блінкен наголосив в інтерв'ю виданню Wall Street Journal, що справа аж ніяк не лише в Україні, а й у спробах Росії підірвати чинний міжнародний правопорядок. Власне, російський президент Володимир Путін і не приховує цих намірів.

У повідомленні пресслужби Кремля після спілкування Путіна з Байденом висуваються вимоги, які вже озвучив російський президент напередодні проведення саміту. Це “отримання надійних, юридично зафіксованих гарантій, що виключають розширення НАТО у східному напрямку та розміщення у суміжних з Росією державах ударних наступальних систем озброєнь”.

Якщо перекладати ці слова з дипломатичної мови, вони означатимуть письмово зафіксовану та схвалену країнами-членами НАТО відмову від розширення цієї організації, від прийняття до її складу, для початку, України та Грузії. Але, крім того, Путін вимагає від Байдена та інших західних лідерів – не забуватимемо, що Байден на цій відеоконференції виступав не лише від власного імені, а і як представник “колективного Заходу” – відмови від озброєння України, від її перетворення на країну, яка здатна протистояти російській агресії. І це теж не новина. Саме з відмовою самої України від переозброєння армії Путін пов’язував продовження транзиту газу українською ГТС під час свого нещодавнього виступу на Петербурзькому економічному форумі.

Мета Путіна є очевидною. Він проти самої можливості інтеграції України до будь-якої західної структури, яка породить взаємні зобов’язання учасників. Оскільки прийняття України до НАТО чи Євросоюзу – чи до НАТО та ЄС – поставить крапку на планах приєднання території України до Росії. А це і є плани Путіна. Ну, і, крім того, Путіну потрібно, щоб Україна – навіть поза НАТО та ЄС – не мала можливості чинити опір, коли буде ухвалено остаточне рішення щодо її окупації. Саме з цим пов’язана вимога її не озброювати.

Цілі Байдена теж є зрозумілими. Він не хоче допустити нової війни в Європі та він не може дозволити собі залишити Україну напризволяще, оскільки після хаосу в Афганістані це породить додаткові ризики для його репутації та для можливості демократів виграти проміжні вибори до конгресу. Ну і, крім того, якщо Росія “проковтне” Україну – або навіть частину України – це може створити уявлення про слабкість американців і миттєво відгукнутися на кризі з Тайванем. А спроба Китаю “проковтнути” Тайвань – це вже буде криза зовсім іншого характеру, в неї американці повинні будуть втрутитися безпосередньо. Тому Байдену просто необхідно підтримати світопорядок і зупинити Путіна.

Чи є тут майданчик для компромісу? Насправді – ні. Навіть коштом України – ні. Байден і Путін мислять в абсолютно різній політичній логіці. Байден думає про кліматичні проблеми, боротьбу з пандемією та про відновлення економіки – бо це і є для нього засіб для доведення власної ефективності та можливого переобрання чи обрання президентом нового демократичного кандидата. Путін думає про агресію, територіальне розширення, культивування образу обложеної фортеці – бо це і є для нього засіб збереження влади. Який тут компроміс?

Тому питання лише в тому, чи зможуть заходи, розроблені Заходом для заспокоєння Путіна, справді Путіна зупинити – хоча б на якийсь час. Письмових гарантій нерозширення НАТО Захід Путіну не може дати. Від постачання озброєння в Україну не відмовиться. Навіть якщо примусить Київ до якихось компромісів щодо Мінських угод – Путін все одно з Донбасу (і особливо з Криму) не піде. Єдине, що він може вирішити – це те, що час для спецоперації ще не настав. І важливо, щоб така думка у Путіна зберігалася до останнього його дня при владі. Це, власне, все, чого можна досягти.

Ну і, звичайно, у майбутньому – коли в нашій країні зміниться влада і ми забудемо про Зеленського як про страшний сон – можна буде домогтися активнішої участі українського керівництва у процесі захисту нашої державності. Те, що президент Байден знайшов час двічі поспілкуватися з європейськими союзниками – до та після спілкування з Путіним, а для Зеленського знайшов час лише через два дні після відеоконференції (добре, що хоч Блінкен зателефонував перед відеоконференцією, дякую, дуже дякую) – це сигнал, який може не почути лише глухий. Тільки той, хто проігнорував решту американських сигналів останніх років – від санкцій проти Коломойського до вимоги розморозити антикорупційні інституції. Тільки той, хто замість розмови, що не відбулася, відправився до спортзалу і закинув звідти задоволену фотографію – фотографію людини, з якою ніхто не рахується. І так, ця людина – наш президент та наш вирок.

Це, однак, не означає, що цивілізований світ не має надати українцям шансу виправити грубу політичну помилку, допущену агресивно-інфантильною більшістю виборців у 2019 році. Але для цього також треба зупинити Путіна