Зараз вже майже ніхто не пам'ятає, що цій зустрічі передувала титанічна дипломатична робота Президента та його команди. Зараз вже ніхто і не згадає два найбільших страхи, які тоді вирували в душі суспільства: перший - Зеленському не вдасться «витягнути» Путіна до Парижу; другий - Путін (якщо погодиться на зустріч) обов'язково переграє «недосвідченого переговірника» Зеленського і це призведе до капітуляції. Але тоді страхи не справдилися!!! Більше того Зеленський не лише розморозив «мінський процес», яки тривали період стояв на паузі, але й фактично змусив Путина підписатися під «паризькими підсумками», які містили конкретні кроки з врегулювання ситуації на Донбасі.
Найвагомішим наслідком цього на сьогодні є досягнення домовленості про режим припинення вогню на Донбасі, який діє з 27 липня поточного року. Зрозуміло, що на превеликий жаль, з вини російських найманців він не є абсолютним. Так, є порушення. Є бойові втрати. Але за час існування цієї домовленості збережено сотні людських життів. Слід зазначити, що за сім років війни ще ніколи не було такого зменшення інтенсивності вогню і такої тиші на такій протяжності фронту, яка є зараз.
Зрозуміло, що з висоти року, що минув хотілося б бачити виконання (у першу чергу Москвою) всіх семи пунктів домовленостей, які були підписані тоді у Парижі, але це «реальна політика» і тут місця чудесам немає, тим більше коли твоїм візаві є Путін, який визнає лише один вид компромісу: коли все робиться виключно так як захоче він. Тому не варто полишати надії в бажанні дотиснути Кремль, тим паче, що на нинішньому історичному етапі нам у пригоді може стати черговий «чорний лебідь» (для Росії) - прихід до влади в США Байдена.