Скарби Сергія Жернова

28.07.2020 18:21 (Оновлено 28.07.2020 в 18:21)

Сергій Жернов походить з родини, в якій пієтетне ставлення до ручного ремесла має спадкову традицію і передається із покоління в покоління.

Ми зустрілися із Сергієм Жерновим у його галереї-майстерні, яка розташувалася у затишному подвір’ї навпроти славетної Софії Київської. Молодий художник мав цього дня ювілей – 30 років, але цей факт, який виринув зненацька завдяки ФБ, аж ніяк не вплинув ані на бесіду, ані на зацікавленість Сергія у нашому спілкуванні. За його словами, ставлення до таких свят, як дні народження – помірковане та виважене. Головне в тому, чим зараз переймається свідомість та куди спрямований життєвий вектор. А він у Сергія спрямований на творчість.

Читайте также: Живописні емоції Людмили Ганушевич

Те, чим сьогодні займається митець, незмінно привертає увагу оригінальністю і креативним підходом. Його ювелірні прикраси, скульптура і арт-об’єкти чітко позначені особистістю автора, який перебуває в пошуках та йде шляхом особливого алгоритму – пробує створювати світ згідно Біблійних настанов.

Сергій Жернов походить з родини, в якій пієтетне ставлення до ручного ремесла має спадкову традицію і передається із покоління в покоління. Дідусь художника самотужки оволодів реставрацією ікон і присвятив цьому значну частину свого життя. Дядько Сергія мав пристрасть до роботи із деревом і займався різьблення. Батько – Володимир Жернов – був одним із засновників відомої столичної фірми, спрямованої на виготовлення дорогоцінного подарунку – авторської ікони в дорогоцінних шатах, палітурки для книг із шкіри із золотим тисненням і т.д.

Сергій, скільки себе пам’ятає, завжди щось робив руками, а років із дванадцяти почав працювати на фірмі, допомагати та навчатися у досвідчених майстрів та художників, переймаючи їхні навички та уміння.

Тема християнства так чи інакше проходить червоною ниткою крізь всі ваші пошуки…

Мій батько прийшов до віри ще в радянські часи, коли це було небезпечно і могло принести в життя чимало проблем. Та батька це не спиняло і він привів до храму всіх членів своєї родини. Я з дитинства виховувався в дусі християнської моралі і дуже чутливо все сприймав.

Коли з’явилося бажання створювати авторські ювелірні прикраси?

Десь на межі 2013–2014 років, коли країну огорнули буремні події, на світ з’явилися мої перші прикраси. Їхня поява пов’язана із моїм підлітковим захопленням репом та бажанням створити щось неповторне і яскраве, чого до мене не існувало. Культура репу передбачає наявність у костюмі великої кількості символічних прикрас. Та коли, нарешті, мої мрії втілилися в життя і я зумів здивувати якщо й не весь світ, то своїх друзів, процес виготовлення реперських прикрас зсунувся у бік fashion jewellery.

Ваші вчителі ювелірної справи?

Вірю і сподіваюся, що зустрінуся із ними у майбутньому. Адже те, із чим я працюю зараз – а це гальванопластика і матеріали – срібло, мідь, гума, були опановані, коли я підробляв у батька на фірмі і дечому навчився у батька, але переважно самотужки оволодів цими матеріалами і технікою. Із золотом, платиною, титаном поки що не працюю, а тільки придивляюся до них. Хоча, сьогодення дуже розмаїте і пропонує будь-які погляди на ювелірні прикраси, коли можна використовувати найрізноманітніші матеріали, навіть ті з них, які ще зовсім донедавна ігнорувалися ювелірами. Наприклад, звичайний кругляк з бруківки, який у деяких моїх роботах став основою композиції прикраси. І, якщо чесно, то не люблю будь-яке грановане каміння. Воно мене не надихає. А от природою створені алмази – зовсім інша справа.

Колекція «Fairies», в якій використані кругляки – одна із найвідоміших у вашій творчості...

В 2016 році, коли світ побачили перші роботи, колекція отримала назву «5й день». Тоді я не замислювався над тим, який матеріал брати в роботу. Хотілося хоча б здалеку спробувати підійти до створення прикраси із того, що нас оточує і вважається непотребом – хаосом. Я весь час думав про те, як Бог створював живих істот на 5-й день. Ця серія виявилася найбільш успішною і популярною. Не пам’ятаю, хто саме зауважив, що нові створіння чимось нагадують казкових фей. Слово прижилося і серія стала називатися «Fairies». Але концепція використання того, що під руками, надовго заволоділа моєю свідомістю і продовжилася в низці наступних творів. Так виникла ще одна серія «Frogs», із абсолютно неймовірними і в чомусь навіть божевільними ропухами, яка хоча й відрізняється, але за сутністю повторює концепцію «Fairies».

Відомо, що колекцію «Fairies» високо оцінила відома фотографиня Єлизавета Породіна…

Вона придбала одну із фей, коли перебувала в Києві на запрошення «Vogue.ua». Породіна запропонувала зробити фотосесію із відомою німецькою акторкою театру і кіно Вібке Пулс та її дітьми. Зйомки відбулися в Мюнхені. Багатьом феї нагадують дитинство і спогади про страшні історії, які на ніч так полюбляють слухати діти. Можливо саме ця асоціативність сподобалась і Єлизаветі? Так чи інакше, але вона відчула настрій робіт і створила дуже близькі за станом світлини.

Ви багато працюєте із модними брендами…

Я працював над створенням fashion jewellery для відомих брендів. Щоправда, тепер, під час карантину цей процес зупинився. Багато хто потрапив у зону перезавантаження. Я сприймаю цей період позитивно, адже нам слід розвивати власну лінію, а не йти на запит. Період колаборації був корисним. Хоча багато чого ми втратили, і мова, перш за все, про натхнення. Адже коли від тебе вимагається робити те, що буде добре продаватися, складно говорити про творчість. Переважна більшість моїх прикрас створюється в одному екземплярі.

Скульптура та арт-об’єкти – окрема частина Вашого творчого доробку, які не випадають із загального контексту пошуків...

Люблю використовувати у творчості різні цікаві предмети та неймовірні за своєю історичною сутністю артефакти – намистини, мініатюри, монети, із яких створюю нову реальність, яку називаю «розщепленням атома». Адже та енергія, яка вивільняється в результаті – колосальна! І неважливо, що виходить в фіналі – скульптура, прикраса чи арт-об’єкт. Головне, відчути матеріал до якого звертається уява, дати йому друге життя. Наприклад, так виникла серія «Dance Macabre». Якось дружина Лілія подарувала мені порцелянову статуетку балерини. Я довго до неї придивлявся і ніяк не міг зрозуміти доцільності її існування в моєму житті. Аж допоки, не відбивши їй голову і руки, не створив дотичну до моєї сутності скульптуру. Звичайно, в подальшому більше так не чинив, а купував балерин вже з відбитими частина тіла. І було в цьому кроці найвище одкровення і сенс – давати нове життя списаним і утилізованим речам. Спостерігаючи за процесом оновлення, я щоразу відновлююся самий. Сьогодні моя колекція містить чимало таких творів, про створення яких можна писати окремі статті.