Про Сергія Скрипіцина почали говорити ще з часів його навчання в Національній Академії образотворчого мистецтва і архітектури. В його роботах зупиняв погляд не стільки широкий «захаровський» мазок, скільки погляд на оточуючий світ та кришталево чисте мислення. Потім мені пощастило запросити художника на мої (Автор. – Н. Сухоліт) кураторські живописні пленери і впритул підійти до розуміння та витоків творчості митця.
Сергій Скрипіцин народився в Нікополі і його перші творчі кроки пов’язані з художньою студією в Будинку піонерів. Сергій розповідає, що на той час в цьому провінційному містечку викладали дуже цікаві митці, серед яких Ігор Володимирович Богданенко і Вячеслав Васильович Фектистов. Художник пригадує не тільки студії, а й довгі розмови із І.В. Богданенком під час прогулянок після занять. «Він дуже сильно вплинув на мене, навчив бачити і спостерігати».
Ржищів. Дніпро. НІч. 2015
Потім були стіни Дніпропетровського художнього училища. Цей період виявився вкрай важливим для майбутнього художника, адже саме тут відбулося закладання таких базових для митця моментів, як виховання правильного підходу і поваги до творчої праці. І цей процес продовжився в стінах НАОМА – «навчатися вчитися», вчитися постійно, незважаючи на досягнення і заслуги.
Сергію пощастило потрапити до майстерні народного художника України Василя Івановича Гуріна: «Роки навчання в Академії – найкращі. Василь Іванович ставився до нас ненав’язливо, намагався розкрити все те, що в кожному із нас було приховано».
Сьогодні Сергій Скрипіцин – викладає в НАОМА на кафедрі живопису і має власних учнів. Він незмінно продовжує пленерні практики і є постійним учасником виставок та пленерів в Україні та за її межами. Творчість живописця, як і раніше, знаходиться під уважним поглядом кураторів та галеристів, а художник, як і багато років тому, орієнтований на рух: «Художник має перебувати в стані пошуків. Є митці, які, відшукавши вдалий хід, зупиняються. Але кожен прийом, якщо його багатократно повторювати, нівелюється. Потрібно постійно віднаходити моменти, насичувати враження».
Дарницька ТЕЦ. 2019
Сергій Скрипіцин знає, що найкраще сприяє творчому процесу і відчуває момент, коли треба відкласти пензлі, зупинитися. «Нічого не вийде, якщо в картині немає життя. Художник здатен вдихнути життя в шматок полотна. І не скопіювати побачене – для цього існує фото – а відтворити власне».
Жанри, в яких працює Скрипіцин – пейзаж, портрет та багатофігурні композиції. «Коли реалізується поставлене завдання і минає якийсь час, то починає здаватися, що ти так малював завжди. І не важливо, в яких умовах це відбувалося, з якими творчими завданнями або побутовими проблемами автор зіштовхнувся при створенні полотна. Картина намальована, і це – головне».
Каджи-Сай. Киргизія. 2018
Палітра Сергія Скріпицина –– один із тих «китів», без якого він не уявляє образотворче мистецтво взагалі і пленерний живопис, зокрема. «На живописне рішення картини впливає багато чинників. Місто, середовище, навіть факт присутності чи відсутності глядачів в той момент, коли я малюю. Колір, фарба та тональності мають повністю відтворювати настрій. Наприклад, коли я був учасником живописного пленеру у польському містечку Гнєв, то тема готики повністю мене захопила – я довго працював над створенням образу міста, багато дивився, блукав старовинним вуличками маленького міста, торкався цеглин і зрештою, вийшов на власне візуальне бачення».
Дівчинка з гір. Киргизія. 2018
Сюжети полотен побудовані на натурних враженнях і відтворюють те, що було побачено, почуто і пережито. Окремою сторінкою в доробку стоять портрети. Пригадалися колоритні гуцулки Сергія Скрипіцина – яскраві, вишукані і статичні. Вони постають носіями тих традицій, які здавен зберігають в горах етнічні гуцули. Бажання автора донести самобутність та красу цих традицій прослідковується в усьому – інтер’єрах, одязі, предметах, навіть у виразі очей прекрасних гуцулок. Роботи виникли внаслідок регулярних поїздок Сергія в Карпати. Все, що не було завершено на місці, потім довго і ретельно доопрацьовувалося в київській майстерні. Такою була робота і над серією картин, присвячених Киргизії, куди Сергій їздив на запрошення Міністерства культури цієї країни в позаминулому році: «Я створив під час подорожі, яка тривала тиждень, не багато творів. Решта картин з’явилися дома. Адже ми багато мандрували і часу на те, щоб займатися живописом, практично не було. Хоча, помалювати з натури мені таки вдалося і цьому сприяв випадок. Відірвавшись від групи, я заблукав і опинився на фермі, де мені пощастило побачити Киргизстан без прикрас. Так пригода ініціювала виникнення декількох портретів з натури. Країна вразила своїми фарбами і пластикою, які виявилися іншими, аніж в Україні. Тільки там я зрозумів, чому художники з групи «Бубновий валет» полюбляли навідуватися до Центральної Азії».
Мисливець. Киргизія. 2019
Створення образу – головна місія та мета, яку переслідує автор і який у вирішенні цих завдань занурюється занадто глибоко і надовго, щоб потім, виринувши на поверхню, запропонувати несподіваний погляд на добре знайому натуру, дивуючи і викликаючи запитання. Такими постали затишні львівські сходи із втаємниченими дверима, віконечка між сходовими клітинами, чудернацькі ковані перила – всі ці твори народилися під час живописного пленеру у Львові (2017), або ж стрімкі, наповнені світлом і рухом вузенькі вулички старовинного волинського міста Кременець, до якого творча живописна група завітала в 2010 році. До речі, саме живописний пленер у Кременці Сергій Скрипіцин вважає знаковим для себе, одним із тих, які глибоко вплинули на свідомість та сформували творчі вектори автора. Сьогодні художник не може визначити, які саме чинники були вирішальними – унікальність містечка, його історія чи склад творчої групи, серед яких було чимало відомих і знаних митців, таких як Дмитро Кавсан і Наталія Кохаль.
Колегіум. Кременець. 2010
Сергій Скрипицін бачить майбутнє пленерного живопису і вважає, що інші точки зору на пленер не мають під собою достатнього підгрунтя. Для художника головними є принципово інші моменти: він знає, що твори мистецтва треба створювати не на замовлення, а за покликом душі і серця, коли хочеться їх малювати. Коли приходить час і настає така мить, яка стає безпомилковим дороговказом. І хоча розуміння і погляди на мистецтво можуть змінюватися, і доволі часто, для художника головне – кожен раз по-новому відкривати знайомі прийоми і образи, весь час вдосконалюючи те, що було досягнуто в попередній роботі. Втім, все достатньо умовно. Адже справжній живопис – невловимий і його розуміння знаходиться поза ментальними і вербальними пазлами.
Пастух. Киргизія. 2018
Викладацька діяльність, яка в останні роки захопила Сергія Скрипіцина стала новою сторінкою в біографії художника. Сьогодні автору складно визначити, як викладання впливає на творчі процеси і кому насправді найбільше потрібно. З одного боку він, як викладач, ділиться із студентами своїми знаннями, але з іншого – отримує від них ні з чим незрівнянну свіжість почуттів, змушує замислитися і по-іншому подивитися на знайомі речі. Сергій підкреслює, що в багатьох моментах зрозумів своїх викладачів і взяв до уваги багато їхніх методів. Але найголовніше, на думку живописця Сергія Скрипіцина – бути комусь потрібним, відчувати подих нових поколінь, які щороку переступають поріг славетного навчального закладу, храму мистецтв – НАОМА.
Дорога у горах. Киргизія. 2018