Своє рішення він пояснив тим, що «протягом тривалого часу на Національний банк України здійснюється систематичний політичний тиск. Це унеможливлює ефективне виконання мною як Головою покладених на мене обов’язків керівництва діяльністю Національного банку та взаємодію з іншими державними органами». За іншою інформацією результатом такого рішення стала образа Смолія на проєкт постанови про оцінку діяльності НБУ, яку зареєстрували народні депутати.
Так чи інакше, а підстави для критики, вочевидь, були. З того моменту, як за часів «правління» Валерії Гонтаревої НБУ допустив велику девальвацію гривні — було запроваджено жорстку політику таргетування — через створення безризикових інструментів (депозитних сертифікатів НБУ під 27%). Це призвело до того, що підприємства і компанії потерпали від браку фінансових ресурсів, а банки їм не могли надати.
У період світової кризи, викликаної в тому числі й пандемією підприємства критично потребують фінансових ресурсів. І в цьому їм повинен допомагати НБУ, але він застряг в минулій парадигмі фінансової політики.
З трьох основних своїх функцій Нацбанк виконує лише одну — підтримує стабільність валюти. При цьому забувши про ще дві — сприяння стійким темпам економічного зростання та підтримання економічну політику Кабміну. І ось, замість того, щоб шукати шляхів, як виконати всі завдання Нацбанку, передбачені законом, Смолій йде у відставку.