Соломія Крушельницька
Міжнародний мистецький проект «Соломія» виник завдяки ініціативі двох меценатів – голови правління благодійного фонду «Україна – це ми» Нінелі Бабієнко та президенту фонду Юрію Юрову. Творчий шлях видатної української співачки кінця ХІХ–початку ХХ сторіччя Соломії Крушельницької, унікальна біографія дівчини «із народу», яка самотужки піднялася до вершин вокального Олімпу, стали тим мотиваційним рушійним матеріалом, який підштовхнув глибше доторкнутися до витоків творчості Соломії, глибокого зануритися у її непростий і багато в чому завуальований від сторонній очей образ.
Урочисте відкриття проекту "Соломія" в Національній опереті України 18 квітня 2018 року. На фото: Наталія Сухоліт, Президент благодійного фонду "Україна - це ми" Юрій Юров, Голова правління благодійного фонду «Україна – це ми» Нінель Бабієнко, Генеральний директор-художній керівник Національної оперети, н.а. України Богдан Струтинський, Костянтин Могилевський, Панас Тітенко, Олександр Храпачов
«Крушельницька безсумнівно належить до найбільших співачок нашої епохи», «Голос Крушельницької – один з найкрасивіших, які будь-коли доводилося чути: сильний, запальний і звучний. Вона співає продумано, душевно і з почуттям», «Голос її – драматичне сопрано – один із найкращих, що їх нам будь-коли доводилося чути». Всі ці епітети, якими щедро нагороджували видатну співачку лише в невеликій мірі відтворюють ту любов, повагу та шанування, яких вона зазнала за життя. Соломія Крушельницька – зірка кращих світових сцен із неповторним драматичним сопрано та рідкісним для оперної діви даром перевтілення на сцені. Нею захоплювалися, аплодували, закидали квітами і коштовностями. Її мріяли бачити на своїх сценах кращі театри світу. Але вона, керуючись внутрішнім відчуттям та складними творчими переконаннями, завжди обирала тільки вірний шлях, який супроводжувався шаленим успіхом.
Міжнародний мистецький проект «Соломія» розпочався у 2016 році живописним пленером на який приїхали столичні митці Панас Тітенко, заслужений художник України Олександр Ольхов та івано-Франківський художник Богдан Бринський. Художники малювали Львів, який бачили очі Соломії Крушельницької – вулички та будівлі, театр та будинок, якій їй належав, тобто всі ті місця, де вона отримувала насолоду та натхнення від спілкування, відпочинок від наполегливої праці із студентами консерваторії. Де проминули останні роки її фантастичного життя, в якому не було місця падінням, поневірянням та розчаруванням, а кожен крок ставав наступною сходинкою у творчій біографії та кар’єрі. Згодом до живописного пленерного переосмислення оточення оперної діви долучилися кияни Олена Яковенко, Олександр Храпачов, Тетяна Красна і географія пленеру поширилася на весь Карпатський регіон, де співачка народилася і куди постійно поверталася в пошуках натхнення і відпочинку. Кожен із митців поставив надскладне завдання відтворення власного ставлення до постаті видатної оперної співачки. Читалися книжки, віднаходилися статті та слухалися ті нечисленні записи, які збереглися. Поступово, крок за кроком кожен із художників віднайшов «свою» Соломію Крушельницьку – тендітну і магнетизуючу, яскраву і неперевершену.
Тетяна Красна: «Перш, ніж розпочати живописні мандри світом Соломії Крушельницької, я завітала до меморіального музею, який розташувався у львівському будинку, який був придбаний Соломією, і в якому вона жила до самої смерті. Аби краще відчути дух епохи, складної з багатьох точок зору, час, в якому вона жила, я перегорнула сторінку не однієї книги. І віднайшла той алгоритм, який наблизив мене до розуміння відомої співачки. Все це вилилось у низку пейзажів, які оточували Соломію за життя. Згодом мені захотілося створити портрет співачки. І я його намалювала попри те, що від самого початку таке завдання не ставилося. Стримана, сильна, гідна та із глибоко прихованим сумом за рідною домівкою, про що можна прочитати буквально у кожному листі до рідних та друзів з Україні. Хто знає, можливо ця глибоко прихована туга дозволяла їй виплескуватися у ролях – образах складних жіночих доль, в яких вона подекуди вбачала і себе? Ця постійна відірваність від того, що надихало, дарувало радість та щастя… Хто знає, наскільки складно було це переносити і рятувало лише одне – творчість, музика та спів. Власне, все те, чим щедро нагородили її батьки, батьківщина та Бог». Тетяна Красна створила портрет Соломії та подарувала його до фондів Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові.
Практично кожен із пленеристів від самого початку роботи доторкнувся до пошуків так званого «коду Соломії», який допомагав відкривати не тільки її творчий шлях, але й по новому дивитися на місто співачки – Львів, в якому вона навчалася, а пізніше викладала, яке безмежно любила і повністю присвятила другу половину життя. Олександр Ольхов: «Я довго намагався зрозуміти Соломію Крушельницьку в тому моменті її життя, коли вона вирішила полишити сцену у відносно молодому віці. І лише потім, прослухавши її неперевершений спів зрозумів, що вона це зробила саме тоді, коли викінчилася, як співачка. Вона все віддала до останку і тільки після цього гідно пішла. Адже залишатися, і не мати того, що хотілося б сказати – означає бути нещирим і по відношенню до себе, і до глядача. Так, вона могла ще співати, адже у неї не пропав голос і не зникли сили. Але вона викінчилася внутрішньо. В історії мистецтв таких прикладів хоча й не багато, але вони є. В цьому кроці є і трагедія, і принципова позиція справжнього митця, який не йде на компроміси із собою. І треба мати дуже сильну волю, міцний характер і колосальну самопожертву заради мистецтва. Всі ці складові дозволили мені побачити Соломію в іншому світлі та під іншим кутом. І хто знає, можливо я у найближчому майбутньому створю великий живописний портрет Соломії таким, яким її відчув. Не на сцені, не в ореолі слави та визнання, а в пошуках, сумнівах та стражданнях від самоусвідомлення і, як тепер модно говорити, самоідентифікації у конкретних обставинах та системах координат».
Міжнародний проект «Соломія» поступово набирав оберти. Дуже скоро стало зрозумілим, що портретного зображення співачки не уникнути. Так виник парний портрет Соломії в образі Чіо-чіо-сан та маестро Джакомо Пуччіні, які намалював Панас Тітенко. «Над створенням парного портрету Крушельницької та Пуччіні я працював більше пів-року. А розпочинав роботу з уважного вивчення фотографічної спадщини. Адже писати портрети, коли не бачиш людину і не маєш можливості спілкуватися, вкрай проблематично. Вловити портретну схожість Соломії було складно: переді мною виникала низка облич, які змінювалися. Однозначно, що давався навзнаки талант перевтілення. Поступово образ Соломії виник саме таким – в ролі Чіо-чіо-сан. Завдяки Крушельницькій опера отримала «друге» життя» в театрі «Grande» після невдалої першої прем’єри в міланській «Lа Scala». Я «знімаю капелюха» перед талантом та здібностями нашої славетної співвітчизниці. Життя дочки священника мало скластися інакше – шлюб, родина, діти, сімейні клопоти. Але вона відмовилася від одруження, натомість обравши навчання в консерваторії. І дуже важливо, що на цьому етапі батько підтримав її прагнення. Одна із складових її успіху – фантастична віра у себе, свої здібності і таланти ».
Джорджо Папасольї писав: «Крушельницька тріумфально виконала Баттерфляй в найбільших театрах світу сто разів. Після сотої вистави Соломія сказала Пуччіні, якому повернула радість успіху і віру в своє мистецтво: «Сто вечорів Баттерфляй… тепер – баста!» І повернула йому свою, вже освячену славою партитуру». От вам і «код Соломії», от і зрозумій вчинки та складові успіху цієї феноменальної оперної примадонни! Навіть в той час критики так і не змогли пояснити ситуацію, яка склалася із оперою. «Як тільки марево розвіюється – чари зникають», – писав Пуччіні. А причину провалу в «Lа Scala» вбачав у тому, що публіка і критика знищили «солодку атмосферу болісного сну», якою була наскрізь пронизана опера. І тільки в Бреші, за його словами, Крушельницька зуміла її відновити. Ця опера стала легендарною, а музичний світ Італії облетіла сенсаційна звістка: «Українка врятувала оперу Пуччіні «Мадам Баттерфляй».
Художники Міжнародного мистецького проекту не уникнули образу мадам Баттерфляй, створеного Соломією Крушельницькою. До нього звернувся Андрій Потурайло, намалювавши сцену із вистави. А Ірина Проценко відтворила образ співачки в час відпочинку після небаченого тріумфу у Бреші. Віктор Горяєв створив Соломію в образі «Діви», окресливши його золотими і багряними тонами в дусі модернізму – стилю, в період розквіту якого жила і творила Соломія Крушельницька.
Сценічні образи Соломії Крушельницької виявилися вирішальними і для Олександра Мельникова, який намалював Соломію в образі Аїди з однойменної опери Джузеппе Верді. Слід зазначити, що саме ця роль отримала чи не найбільший успіх серед низки інших образів. Рецензенти тих років писали про «достовірну Аїду, яскраву і правдиву в розкритті образу», який вдалося створити Соломії. У Мельникова вона постає практично «іконою театрального стилю». Робота виконана, як театральна сцена, з якої Соломія у ролі Аїди простягає глядачам квітку ірису. Другий план промальований, як театральна декорація із єгипетськими мотивами. А поряд із Соломією – натюрморт із квітами та гранатом, в який митець вклав своє бачення «коду Соломії». Ірис – символічна, ритуальна квітка в історії людської цивілізації. У Давньому Єгипті саме вона була символом красномовства і тому постає в руці Аїди на живописі Олександра Мельникова символом мудрості і чеснот, вірності і справжнього кохання. Нарциси – навпаки, підкреслюють тендітність і незахищеність головної героїні, її вразливість. Адже згідно із стародавніми міфами нарциси колись були людьми і могли виростати тільки внаслідок чиєїсь смерті. Так чи інакше, але присутність «фатальних» квітів підкреслює трагічний фінал опери.
Заслужений художник України Костянтин Могилевський обрав інший напрямок і створив живописний колаж «Присвята Соломії Крушельницькій» за мотивами «Мадам Баттерфляй». Яскрава і виразна символічна композиція, в яких віяло, фрагменти нотного матеріалу, фотографічні портрети Крушельницької та Пуччіні віртуозно поєднані із фрагментами традиційного японського живопису. Театральна маска із традиційного японського театру Окаме, яка вважається богинею кохання, щастя і радощів і є покровителькою театрального мистецтва символізує в картині саме Крушельницьку, яка стала для Пуччіні символом благополуччя і успіху.
Соліст Національної оперети, з.а. України Дмитро Шарабурін на виставці "Соломія. 2018 рік
Міжнародний мистецький проект «Соломія» вже бачили на провідних сценічних площадках України – в Львівській та Київській опері, в Національній опереті України. В планах організаторів – низка виставок в тих країнах, де співала Соломія, де її знали, любили і пам’ятають. Нині проект знаходиться в стані доопрацювання – йде створення тих образів, без яких неможливо сформувати кредо співачки; відшуковуються нові митці і нові факти та фрагменти із життя відомої співачки. І вже дуже скоро ми побачимо проект в оновленому вигляді. Але якими б не були пошуки та наміри, незмінною залишиться головна концепція проекту – пошуки «коду» Соломії – видатної доньки українського народу.