Гру, яка майже щодня забирає життя одного українського воїна, ставить під загрозу життя і здоров’я мирних жителів в зоні ураження зброї «шахтарів і трактористів». Головна вимога повернення Донбасу – надання особливого статусу.
Які інші варіанти?
Повернення Криму і Донбасу на умовах України можливе тільки після фактичного припинення існування держави РФ. Надії не втрачаємо, але так довго чекати не можемо.
Чи є 13 тисяч загиблих пересторогою для припинення «донецького» етапу російсько-української війни? Чи в пам’ять про них ми повинні і далі підставляти кращих синів і дочок України під кулі російських снайперів та осколки поставлених в «гуманітарних конвоях» з РФ мін і снарядів? Вважаю, що ні.
1 липня 1997 року демократична Велика Британія передала комуністичному Китаю суверенітет над Гонконгом. Колишня британська колонія повернулася до КНР у якості ОСОБЛИВОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО РАЙОНУ, який є самостійним у більшості питань внутрішнього життя за винятком оборони та зовнішньої політики. У 2047 році особливий статус Гонконгу закінчується з припиненням дії закону, який вступив у силу в момент передачі суверенітету (цікаво, що робив у той момент Штайнмайер).
У 2019 році авторитарна Росія пропонує демократичній Україні відновити суверенітет над окремими районами Донецької і Луганської областей шляхом надання їм ОСОБЛИВОГО СТАТУСУ.
На мою думку, можливо прийняти цю пропозицію на таких умовах:
- тимчасовий характер статусу Особливого Адміністративного Регіону Донбас (ОАРД) на термін 50 років;
- демілітаризація. На цей час на території ОАРД не будуть розташовані будь-які військові частини України та іноземних держав. Все військове озброєння та техніка мають бути виведені з ОАРД (нам це гарантує безпеку, а Путін похвалиться, що відсунув «українську військову загрозу» на сотню кілометрів);
- жителі ОАРД можуть приймати участь у виборах Президента України та до Верховної Ради України не раніше, ніж через 10 років після запровадження особливого статусу (своєрідний «карантин»);
- правосуддя здійснюється місцевими судами за українським законодавством. Рішення місцевих судів може бути оскаржене до Верхового Суду України. На вимогу будь-якого учасника судового процесу справа має бути передана до суду на території України за межами ОАРД (кожен українець, навіть затриманий за вчинення злочину, має право на не «донбаське правосуддя»);
- прикордонна та митна служби – українські. Для цього з території ОАРД вилучається смуга в 5 км вздовж українсько-російського кордону. Експорт-імпорт, в’їзд-виїзд – під наглядом Уряду України;
- податкова система на час особливого статусу замикається на території ОАРД. Донбас сам себе годує. Збираючи податки, внески до власного відділення Пенсійного фонду ОАРД сам виплачує пенсії «шахтарям і трактористам», платить субсидії, знижує тарифи, регулює ціни на соціальні товари;
- відновлення всіх прав власності станом на момент початку російської агресії – 20 лютого 2014 року. Підприємства, які знаходяться в ОАРД, можуть реєструватися як платники податків в інших регіонах України, сплачуючи до бюджету ОАРД лише місцеві податки;
- на територію ОАРД поширюється юрисдикція НАБУ, САП, НАЗК (боротьба з корупцією), СБУ (боротьба з шпигунами та терористами). На підконтрольній частині території Донецької і Луганської областей (які в подальшому не входять в ОАРД) утворюється суд, який дає цим правоохоронним органам санкції на проведення слідчих дій на території ОАРД;
- за кошти Державного бюджету України фінансуються лише гуманітарні проекти на території ОАРД;
- через 5 років територіальні громади в ОАРД отримують право проводити референдуми щодо виходу з ОАРД та припинення на їх території особливого статусу (нам ці 5 років потрібні, щоб показати, що у нас справді краще);
- в законі про ОАРД необхідно згадати і про російську агресію, і про 13 тисяч загиблих, і про неприпустимість нових жертв. І про обов’язок українських державних органів встановити і покарати всіх винних у вчиненні злочинів на Донбасі в період російської окупації та подати позови до міжнародних судів проти держави-агресора.
На такий компроміс я згідний.