Донбас – український Гонконг?

25.10.2019 14:53 (Оновлено 25.10.2019 в 14:53)

20 лютого 2014 року розпочалася агресія Російської Федерації проти України, яка призвела до анексії нею Криму, окупації окремих районів Донецької та Луганської областей. Станом на 2019 рік Росія пробує зіграти гру «Кримнаш, забирайте Донбас».

Гру, яка майже щодня забирає життя одного українського воїна, ставить під загрозу життя і здоров’я мирних жителів в зоні ураження зброї «шахтарів і трактористів». Головна вимога повернення Донбасу – надання особливого статусу.

Які інші варіанти?

Повернення Криму і Донбасу на умовах України можливе тільки після фактичного припинення існування держави РФ. Надії не втрачаємо, але так довго чекати не можемо.

Чи є 13 тисяч загиблих пересторогою для припинення «донецького» етапу російсько-української війни? Чи в пам’ять про них ми повинні і далі підставляти кращих синів і дочок України під кулі російських снайперів та осколки поставлених в «гуманітарних конвоях» з РФ мін і снарядів? Вважаю, що ні.

1 липня 1997 року демократична Велика Британія передала комуністичному Китаю суверенітет над Гонконгом. Колишня британська колонія повернулася до КНР у якості ОСОБЛИВОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО РАЙОНУ, який є самостійним у більшості питань внутрішнього життя за винятком оборони та зовнішньої політики. У 2047 році особливий статус Гонконгу закінчується з припиненням дії закону, який вступив у силу в момент передачі суверенітету (цікаво, що робив у той момент Штайнмайер).

У 2019 році авторитарна Росія пропонує демократичній Україні відновити суверенітет над окремими районами Донецької і Луганської областей шляхом надання їм ОСОБЛИВОГО СТАТУСУ.

На мою думку, можливо прийняти цю пропозицію на таких умовах:

тимчасовий характер статусу Особливого Адміністративного Регіону Донбас (ОАРД) на термін 50 років;
демілітаризація. На цей час на території ОАРД не будуть розташовані будь-які військові частини України та іноземних держав. Все військове озброєння та техніка мають бути виведені з ОАРД (нам це гарантує безпеку, а Путін похвалиться, що відсунув «українську військову загрозу» на сотню кілометрів);
жителі ОАРД можуть приймати участь у виборах Президента України та до Верховної Ради України не раніше, ніж через 10 років після запровадження особливого статусу (своєрідний «карантин»);
правосуддя здійснюється місцевими судами за українським законодавством. Рішення місцевих судів може бути оскаржене до Верхового Суду України. На вимогу будь-якого учасника судового процесу справа має бути передана до суду на території України за межами ОАРД (кожен українець, навіть затриманий за вчинення злочину, має право на не «донбаське правосуддя»);
прикордонна та митна служби – українські. Для цього з території ОАРД вилучається смуга в 5 км вздовж українсько-російського кордону. Експорт-імпорт, в’їзд-виїзд – під наглядом Уряду України;
податкова система на час особливого статусу замикається на території ОАРД. Донбас сам себе годує. Збираючи податки, внески до власного відділення Пенсійного фонду ОАРД сам виплачує пенсії «шахтарям і трактористам», платить субсидії, знижує тарифи, регулює ціни на соціальні товари;
відновлення всіх прав власності станом на момент початку російської агресії – 20 лютого 2014 року. Підприємства, які знаходяться в ОАРД, можуть реєструватися як платники податків в інших регіонах України, сплачуючи до бюджету ОАРД лише місцеві податки;
на територію ОАРД поширюється юрисдикція НАБУ, САП, НАЗК (боротьба з корупцією), СБУ (боротьба з шпигунами та терористами). На підконтрольній частині території Донецької і Луганської областей (які в подальшому не входять в ОАРД) утворюється суд, який дає цим правоохоронним органам санкції на проведення слідчих дій на території ОАРД;
за кошти Державного бюджету України фінансуються лише гуманітарні проекти на території ОАРД;
через 5 років територіальні громади в ОАРД отримують право проводити референдуми щодо виходу з ОАРД та припинення на їх території особливого статусу (нам ці 5 років потрібні, щоб показати, що у нас справді краще);
в законі про ОАРД необхідно згадати і про російську агресію, і про 13 тисяч загиблих, і про неприпустимість нових жертв. І про обов’язок українських державних органів встановити і покарати всіх винних у вчиненні злочинів на Донбасі в період російської окупації та подати позови до міжнародних судів проти держави-агресора.

На такий компроміс я згідний.