Досі одним із найстрашніших прикладів такої демографічної агресії залишається Голодомор, після якого «очищені» від українців території заселялися переселенцями з інших регіонів Радянського Союзу, перш за все – із сусідніх областей Росії. Це переселення стало для України справжнісінькою політичної пасткою на довгі десятиліття, його наслідки й зараз можна «прочитати» в результатах голосування за проросійських політиків і демагогів-популістів в найбільш постраждалих від голоду регіонах країни.
Також не менш агресивна тактика застосовувалася і проти окупованих країн Балтії. Частина корінного населення була вигнана до Сибіру в результаті двох хвиль окупації – до і після Другої світової війни. До окупованих країн масово звозили переселенців із сусідніх регіонів Росії – нібито для роботи на промислових об’єктах. Навіть комуністичне керівництво Литви змогло перешкодити цьому запрограмованому «розчиненню» литовців, просто не допустило будівництва радянських індустріальних гігантів. Естонське керівництво маневрувало, намагалося і задовольнити побажання керівництва СРСР, і чинити опір демографічній атаці Кремля. Але чинити опір потрібно було дуже обережно. Наприклад, в Латвії ЦК КПРС влаштував справжній переворот, коли був зміщений перший секретар республіканської компартії Ян Калнберзіньш, а на його місце був поставлений «московський латиш» Арвід Пельше. Він і здійснив і будівництво нових заводів, і демографічне «підкорення» Латвії, в результаті якого латиші мало не стали меншиною в своїй країні.
Після краху Радянського Союзу Москва від своєї улюбленої зброї не відмовилася. З Абхазії, яка повинна була стати сателітом Росії і противагою неслухняній Грузії, була вигнана більшість населення – етнічні грузини. Під час війни Росії і Грузії спалювалися села з грузинським населенням Південної Осетії, а їхніх мешканців виганяли з рідних домівок. І ось тепер знову Крим. Демографічна війна триває.