За моїми спостереженнями, в побутових розмовах в громадському транспорті, на базарі та в супермаркеті, "люди бідкаються" через зростання цін. Спостерігаючи другий місяць поспіль дефляцію у даних Держстату, у відповідь на це бідкання дослідники можуть "розвести руками", або провести соціологічне опитування, щоб пояснити таку розбіжність у сприйнятті.
Передувати дослідженню повинно формування гіпотез.
Правильне розуміння логіки оцінки громадянами рівня інфляції та інфляційних очікувань потрібне для формування політики інфляційного таргетування, важливою складовою якого є комунікація. Комунікація Національного банку України та інших органів влади може грати роль "самовтілюваного пророцтва". Наприклад, якщо економічні агенти вірять в зростання цін в майбутньому, громадяни починають починають купувати про запас, а бізнес - підвищувати ціни.
Три гіпотези причин розбіжностей оцінок інфляції громадянами та даних Держстату:
1. Розбіжності у вазі споживчого кошику
Ваги споживчого кошику Держстату, який використовується для розрахунку інфляції, - узагальнення, середня величина. В реальності структура споживання кожного українця буде відрізнятися від середньої. Окрім реальних розбіжностей, можуть бути розбіжності у сприйнятті.
Наприклад, для судження про рівень цін громадяни можуть використовувати ціни на певні "якірні продукти". Для одного це може бути ціна за 1 кг картоплі, для другого - за 1 літр молока, для третього - за пляшку горілки. Враховуючи значний рівень доларизації економіки, роль якоря може виконувати валютний курс.
2. Несиметрична оцінка динаміки цін
Хоча останні дні всі основні ЗМІ написали про