Коротко про минулорічні прогнози
У жовтні 2018 р. автором було підготовлено статтю “СБУ проти ФСБ: протистояння спецслужб у 2019 році”, яку опублікував популярний інтернет-ресурс “Петро і Мазепа”. Відразу зазначу, що основу тієї публікації склала інформація мешканців РФ, з якими я почав контактувати ще з часів дипслужби в посольстві України в Росії на початку 2000-х. Події сьогодення засвідчують достовірність минулорічних прогнозів.
Що конкретно із прогнозованого намагаються втілити росіяни?
Ставка Кремля на внутрішній багаторівневий конфлікт в Україні, наслідком якого має стати «війна всіх проти всіх», знищення взаємної довіри в суспільстві
Окремі елементи російського сценарію чітко простежуються на прикладі президентської виборчої кампанії. Саме зараз у публічну площину потрапила безперецедентна кількість псевдо-журналістських розслідувань зі зливом компрометуючих матеріалів та викриттями багаторічної давності стосовно усіх без винятку фаворитів президентської гонки.
Як наслідок, фіксується зростання чисельності населення, яке не довіряє жодному кандидату та не має наміру брати участь у голосуванні. А якщо і має - то голосуватиме “по приколу”.
Такий сценарій росіян став для України цілком очікуваним. Його також можна чітко спостерігати в країнах західної демократії: внутрішній перманентний конфлікт у Британії навколо “Brexit”, безкінечні надумані взаємні звинувачення Трампа та його опонентів у США, відсутність узгодженості країн ЄС у питаннях “Північного потоку” та санкційної політики у відношенні Росії, посилення антиєвропейських та антиамериканських настроїв в Угорщині та ін.
Таким чином, росіянам за допомогою агентури впливу, “корисних ідіотів”, агресивної пропаганди та інших відкритих і прихованих інструментів впливу вдається провокувати внутрішні міжусобиці в країнах заходу. Поглиблення цих конфліктів підвищить шанси Кремля на прихід до влади в країнах ЄС і НАТО проросійських політиків, перехід від дискусії до реального скасування антиросійських санкцій та реалізацію низку інших стратегій Путіна.
Інтенсивні атаки росіян на українські спецслужби: “секретні тюрми”, “СБУ - філіал ФСБ”
Цілком очікувано, що саме зараз росіяни засвітили завербованого ФСБ агента Василя Прозорова, який певний час працював в українських спецслужбах. В ефірі кремлівських ЗМІ Прозоров зачитав підготовлений йому російськими спецслужбами текст про «секретні тюрми» СБУ.
Показовим є той факт, що на роль рупора ФСБ-шники змушені були підбирати людину, яка має гостру алкогольну і героїнову залежність та ніколи не мала доступу до оперативної інформації, займаючись питаннями господарського забезпечення. Не дивно, що вербовка росіянами Прозорова відбулася у період, коли СБУ очолював громадянин РФ Олександр Якименко.
Використання ФСБ-шниками Прозорова свідчить про те, що російські спецслужби втрачають позиції впливу в Україні та позбавлені можливості помітного впливу на сектор безпеки (як це було раніше), що безумовно слід віднести до позитивних здобутків Києва у гібридній війні з РФ.
Чітко простежуються спроби росіян нав’язати українському суспільству тезу “СБУ - філіал ФСБ”. Буквально декілька днів тому подібний коментар на своїй сторінці в “Facebook” розмістив колишній міліціонер Сімферопольського УМВС Станіслав Краснов, який позиціонує себе як активіст низки українських націоналістичних організацій та був помічений у підготовці теракту та “зливі” інформації про сили АТО російським спецслужбам.
Склалася дещо комічна ситуація: один агент ФСБ порівнює себе з іншим агентом ФСБ, звинувачуючи у незаконній діяльності СБУ. Публічна демонстрація Красновим патріотичних переконань підтверджує наші минулорічні прогнози, що РФ використовуватиме чи не найнебезпечнішу для України тактику:
Заклики українських націоналістичних організацій та політиків до блокування доріг, урядових будівель, вирішення будь-яких конфліктних ситуацій силовими методами
Мова, зокрема, йде про нещодавні мітинги “Національного корпусу”. Безумовно, наразі немає жодних підстав вважати, що активісти цієї організації діють за прямою вказівкою з Москви. Проте заклики “НК” до самоправства та блокування роботи державних установ явно відповідають інтересам Кремля на українському фронті.
Чітким підтвердженням деструктивних дій “Нацкорпусу” є нещодавній лист послів країн ЄС Авакову, в якому дипломати висловили «крайню стурбованість екстремістськими політичними рухами в Україні, насильницькі дії яких непокоять самі по собі ... шкодять внутрішньодержавній і міжнародній репутації влади України».
Безумовно, це лише частина тих сценаріїв, які РФ намагається реалізувати в Україні.
Короткий прогноз на майбутнє
Аналіз матеріалів російських ЗМІ, інформація від росіян, наближених до кремлівських структур, чітко вказує на те, що жоден реальний фаворит президентських виборів в Україні не влаштовує Кремль.
В РФ чітко розуміють безперспективність проросійської риторики в Україні та незворотність змін в українському суспільстві, яке вже не сприйме наміри будь-якого українського високопосадовця відновити добросусідські відносини з “братнім народом” в умовах правління Путіна.
Враховуючи це, президентські і парламентські вибори створюють для росіян сприятливе підґрунтя для провокування глибокої суспільно-політичної кризи в Україні - як мінімум тієї, яка склалася у 2005-2010 роках та завадила вступу в ЄС і НАТО на хвилі “Помаранчевої революції”.
Росіяни спробують досягти цього шляхом інспірування:
- вуличних протестів з прицілом на зрив виборів;
- невизнання суб’єктами міжнародного права результатів голосування;
- судових позовів кандидатів-невдах з вимогами не визнавати результати виборів з огляду на масові фальсифікації;
- протистояння між гілками влади в Україні, за якого рішення одного органу влади суперечитиме рішенню іншого;
- суперечок між українцями на релігійному, регіональному ґрунті, через мовні питання;
- загострення ситуації в ОРДЛО, наприклад, масовою видачею паспортів РФ та ініціювання питання щодо «миротворчої місії» ОДКБ.
Стратегічна мета РФ на нинішньому етапі розвитку нашої країни залишається незмінною: утвердження України як “failed state” - країни, що не відбулася. Це відкриває ворогу прямий шлях до зовнішнього управління та інтервенції, створює можливість для чергових спроб переділу кордонів післявоєнної Європи та усунення наслідків “розпаду СРСР як найбільшої трагедії ХХ століття” у розумінні Путіна.