Крах ілюзій: як жити в країні, в якій нікому не можна вірити

19.03.2019 14:30

Охочих ризикнути свободою заради великих хабарів завжди буде багато, і вони ніколи не порозумнішають. Корупцію перемагають іншими методами.

Скандальне розкриття корупційних схем в оборонній промисловості вразило багатьох не так само по собі (про корупцію в оборонці не здогадувалися лише найбільш байдужі), як бездіяльністю НАБУ, цього надзвичайно очікуваного та розрекламованого спеціалізованого органу, який мав на старті унікальний капітал довіри громадян. Мав, але розтринькав.

Напевне, вам хочеться прочитати про те, що нікому тепер не можна вірити, що немає більше державних органів з високим рівнем довіри, що навколо суцільна зрада? Але я напишу не про це. Я напишу про чотири інші неприємні речі, і вони не про НАБУ - вони про вас, шановний читачу.

Перша неприємна новина: думка про те, що корупцію перемагають, саджаючи чиновників, - помилка.

Серед країн з високою корупцією є й ті, де крадіїв розстрілюють, але це не допомагає. Посадити корупціонера означає звільнити тепле місце для його наступника, а охочих ризикнути свободою заради високих хабарів завжди буде багато, і вони ніколи не порозумнішають.

Корупцію перемагають по-іншому - зменшуючи поле для неї. Справжній шлях боротьби з корупцією - скорочення повноважень держави: дерегуляція, скасування всіляких штучних обмежень для бізнесу, автоматизація видачі всіляких паперів, максимально повна приватизація, прозорий ринок землі, відкриті кадастри та реєстри, прозорі податкові та митні процедури, освіта та охорона здоров’я за принципом "гроші за дитиною/студентом/пацієнтом". Прибрати державу з усіх сфер, де її занадто багато.

"Корупцію перемагають по-іншому - зменшуючи поле для неї. Справжній шлях боротьби з корупцією - це скорочення повноважень держави. Прибрати державу з усіх сфер, де її занадто багато"

Друга неприємна новина: загалом ні на кого не можна сподіватися.

Не прийде месія у білому вбранні, щоб врятувати Україну і швидко зробити її схожою на розвинені країни. Це стосується як боротьби з корупцією, так і будь-яких реформ. Тільки у дитячих казках приходить принц і перемагає дракона, а далі настає безкінечне щастя.

В житті переможець сам стає драконом. Це ще в кращому випадку. Зазвичай у дракона просто виростають нові голови.

Ми постійно шукаємо ідеальних лідерів, а їх не існує. Навіть, якби Вінстон Черчилль, генерал де Ґолль та Магатма Ґанді спустилися з неба у сьогоднішню Україну, ми знайшли б у них купу недоліків, адже вони були живими людьми. Ідеальними бувають лише мертві.

Цих лідерів підняла на вершину визнання самовіддана праця та боротьба мільйонів їхніх послідовників. Ми чекаємо чарівника у блакитному гвинтокрилі, який всіх врятує і роздасть усім морозиво. Правда полягає в тому, що все доведеться робити самим, а для цього встати з дивана і забруднити руки і чоботи.

"Ми постійно шукаємо ідеальних лідерів, а їх не існує. Правда полягає в тому, що все доведеться робити самим, а для цього встати з дивана і забруднити руки і чоботи"

Третя неприємна новина: іноземні старші брати також можуть помилятися.

Вони ще ніколи не були свідками спроб реформувати велику пострадянську країну з такою спадщиною трагедій та історичних травм. Вони, наприклад, ще донедавна вірили у те, що чесних суддів більше, і вони швидко очистять суддівський корпус від порівняно невеликої кількості корупціонерів.

Такі ж ілюзії у них були і щодо інших правоохоронних органів.

"Іноземні старші брати також можуть помилятися. Сьогодні у Вашингтоні, Лондоні, Парижі, Римі та Брюсселі набагато більше проблем, ніж п'ять років тому"

Ще вони вірили, що люстрація порушує права людини. Сьогодні іноземним старшим братам важче давати нам поради, і не лише тому, що багато порад не справдило сподівань, а й тому, що земля горить під ногами у них самих. Сьогодні у Вашингтоні, Лондоні, Парижі, Римі та Брюсселі набагато більше проблем, ніж п'ять років тому.

Четверта неприємна новина: ваше переконання, що у всіх історій має бути щасливий кінець, росте з вашого дитинства та голлівудських фільмів.

Там завжди наприкінці приходить той самий герой, що всіх рятує. В житті часто бувають поразки, а іноді - остаточні жахливі поразки. Але ми не маємо права бути паралізовані цим страхом, бо тоді не буде шансів на перемогу. Треба багато разів впасти і стільки ж разів піднятися.

"В житті часто бувають поразки. Але ми не маємо права бути паралізовані цим страхом, бо тоді не буде шансів на перемогу. Треба багато разів впасти і стільки ж разів піднятися"

Зневіреним, зазвичай, раджу читати "Каменярі" Івана Франка. Не очима школяра, що забуде домашнє завдання негайно після здачі, а очима дорослої людини, що шукатиме у словах поета-пророка вказівку для власного життя.

Отже. Вірити - лише собі та своїм друзям (а також друзям друзів та їхнім друзям, і таким чином коло довіри постійно розширюватиметься).

Не чекати принца і не бути певним у щасливому кінці казки. Шукати відповіді у книжках провідних філософів, економістів та психологів, які узагальнили досвід чужих перемог. Надихатися словами власних поетів-пророків.

Вдягти чоботи і рукавиці, взяти лопату, кайло і граблі (тільки не для того, щоб на них наступати).

Не рубати голови Гідрі, а осушувати болото, де вона живе. Не зачаровуватися, щоб не розчаровуватися. Позбавитися ілюзій, щоб ілюзії не позбавили нас шансу на перемогу.