Здебільшого запанікували євреї. Та й було чого. Що кілька днів котрась єврейська корчма або ж єврейське обійстя, які розмістилися десь на околиці, зазнавали грабунку. Діяла таємнича і невловима розбійницька банда, яка завиграшки проливала кров, якщо господарі відмовлялися добровільно розлучитися з грошима, - пише Юрій Винничук для Збруч. - Тому небавом уже рідко хто чинив опір, ба навіть часто приховували факт грабунку, аби лише розбійники не повернулися та не відімстили. Бандити забирали не тільки гроші, а й одежу, постіль, начиння, свічники – все, що на око впало.
10 червня нападу зазнала корчма "На півнях", що стояла при дорозі з Черлян до Городка. Тримало її подружжя Гандзлів – то були 70-літні схоровані господарі, які ледве давали собі раду, а зарібок складав ледве кілька грошів. Їхній запас товару складався зазвичай лише з кількох пляшок горілки і невибагливої закуски – булка, хліб, оселедець і квашені огірки. Для подорожніх фірманів того цілком вистачало.
О десятій ночі хтось застукав до їхнього вікна і домагався горілки. Коли Гандзель відчинив вікно, пролунав постріл з револьвера. Куля пролетіла мимо. А за мить до корчми увірвалося троє розбишак і зажадали грошей. Один з них приклав револьвер до грудей господаря, погрожуючи смертю, якщо негайно не видасть усю готівку або спробує кричати. Не було ради, тремтячи з ляку, видав їм Гандзель увесь свій статок: 80 корон. Прихопивши з собою чотири пляшки горілки, хліб і сокиру, бандити щезли в теміні ночі.
Над ранком господарі сповістили жандармерію про напад, яка відразу розпочала пошуки бандитів. На всі боки розбіглися патрулі з Перемишля і Львова, було обшукано всі поблизькі ліси і корчми, але по бандитах слід пропав.
А вночі з 15 на 16 червня напали бандити на орендаря дорожного мита в Городку Якуба Ротмана, який мешкав з дружиною Бейлою та 16-літнім сином Ейсіґом біля міської рогатки при дорозі з Городка до Янова. Опівночі почули Бейла та її син, як гукає Якуб: "Ейсіґ, вставай! Злодії!" Зірвавшись із ліжок, вони побачили Якуба, що йшов зі свічкою до кухні. У вікні на кухні вже не було шиби, зате з'явилося грізне обличчя чоловіка з великими чорними вусами. Щойно Ротман наблизився до вікна, розбійник вистрілив, і старий звалився мертвим на землю. Тоді бандит звернувся до хлопця: "Давай гроші!" Хлопець згріб зі столу дрібні, заледве дві корони, і віддав, але бандит зажадав, щоб він віддав йому ще "й грубі гроші" і вирвав вікно, щоб ускочити всередину. Але хлопець не чекав і втік на вулицю. Біля будинку побачив чиюсь тінь, хтось закричав: "Один втікає!" Тоді він, не зволікаючи, кинувся в жито і причаївся.
Тим часом грабіжник уже вимагав гроші в господині. Бейла впала на коліна, благала не відбирати життя і вказала на скриньку, де було біля 20 корон. Грабіжник схопив скриньку і втік. Наступного дня знайдено скриньку в полі розбиту.
20 червня знову пограбовано корчму Ісака Шеєра. Близько третьої над ранком, коли вже сіріло, почула Хая Шеєр якийсь шурхіт за вікном і побачила через шпару у віконниці двох чоловіків, які намагалися відчинити віконницю. Жінка розбудила чоловіка, той почався вдягатися. І тут через шпару у віконниці пролунав постріл, куля потрапила Шеєрові в ногу. "Ну, а тепер уже даси грошей, чи ні?" – запитав бандит. Але відповіді не почув і почав штурмувати віконницю. Штурм однак не вдався, віконниці не піддалися.
Тим часом його товариш вламався до шинку і, побачивши, що двері до покою зачинені і не так легко було б їх вибити, забрав з порожнього шинку лише пуделко з папіросами вартістю 40 грошів, після чого обидва бандити втекли.
Але вже наступного дня троє чоловіків і одна жінка з'явилося перед полуднем в корчмі Юзефа Шляффа в Тулиголовах. Вони спокійно собі гостилися і через три години пішли. Серед ночі корчмар почув, що хтось добивається до корчми. Він розбудив жінку і повідомив, що то ті самі люди, які були вдень. Тепер вони стоять перед корчмою, світять ліхтарем і вимагають, щоб їх впустити. Корчмар підкрався до вікна, гримнув постріл, корчмар почав страшно кричати. Жінка залізла під піч і зачаїлася. За мить почула, як грабіжники виламали двері і почали шукати гроші. Знайшли гаманець і течку. А ще за кілька хвилин знайшли перестрашену корчмарку. Не зважаючи на її благання, один з грабіжників вистрілив у неї двічі з револьвера, але попав лише в ногу. Жінка вдавала неживу. Згодом почула голос одного з бандитів: "Треба їй ще додати". Тоді нахилився під піч другий бандит і вистрілив, ранячи її в лівий бік. Від пострілу зайнялася на ній сорочка, яку їй вдалося загасити.
Коли грабіжники пішли, Шляффова доповзла до найближчого обійстя, де її заходилися рятувати. Зранку було знайдено в корчмі труп корчмаря. Того разу грабіжникам вдалося загребти 600 корон і різноманітних коштовностей на 500 корон, два костюми, черевики і багато білизни.
Розпочалася погоня за бандитами. Завдяки Шляффовій поліція отримала детальний опис членів банди. Це допомогло їх швидко виловити. На чолі банди стояв Петро Чабак, якого звали також Гораком. Членами банди були: Теодор Тишик, Стефан Галушка і мати Чабакa Марія Чабакова. Арештували їх у Львові в помешканні Тишика в малому будиночку на Німцевича, 48 коло вулиці Лєщинського (тепер Голубовича).
Теодор Тишик, Петро Чабак, Стефан Галушка і Марія Чабакова
За ватажком банди довелося трохи пошукати. Однак це недовго тривало. Того ж дня керівник поліцейської експозитури на Городоцькім передмісті легендарний і оспіваний у баладах комісар Базюк, про якого ми згадували в історії короля батярів, стежачи за допомогою свого знаменитого поліцейського собаки Недора, наштовхнувся на Чабака в шинку Келлєра на вулиці Лєщинського, 26 (тепер – Міхновських), за квартал від помешкання Тишика. Чабак преспокійно снідав, попивав пиво і палив папіроски, поглядаючи через вікно на вулицю Декарта, коли комісар заскочив його непомітно через бічні двері і дав зрозуміти, що будь-який опір даремний. Чабак, побачивши націлений на себе револьвер, дозволив накласти собі на руки кайданки.
Розпочалося судове слідство. Були допитані свідки та жертви, всі упізнали в арештантах нічних бандитів. Врешті грабіжники визнали свої провини, спихаючи все на Чабака, але той ні до чого не признавався. Ба більше – став вдавати вар’ята.
Перед судом постали Теодор Тишик, Стефан Галушка, Марія Чабакова, Барбара Чабак, Катерина Тишик і Петро Чабак. Всі вони були за походження ромами.
Найстрашніше враження на всіх зробив головний обвинувачений – ватажок банди. Блідий, змарнілий протягом слідства, сидів на лаві з відсутнім виглядом. Однак міміка й очі зраджували, що він усе бачить і все розуміє. Тому дуже часто його симуляція викликала в залі голосний сміх. У такі хвилини Чабак, бачачи, що його цирк не вдався, хапався за горло, викрикував щось нечленороздільне або повторював: "Хочуть голову відсікти! Хочуть голову відсікти"... Коли його захисник доктор Ґросс сказав йому: "Чабак, слухайте, я ваш захисник, скажіть, питаю востаннє, ви симулюєте?", той відповів: "Симулюю".
Коли потім голова суду, зрозумівши, що Чабак вирішив припинити симуляцію, запитав, чи знає Гандзлів, Ротманів і Шляффову, Чабак буркнув: "Знаю всіх". – "А чи маєш маму?" – запитав голова. "Мама в небі", – відповів Чабак. Голова: "Отже, ти розумієш все, що тобі кажуть". Тоді Чабак вказав на портрет цісаря Франца Йосифа і виголосив: "А то мій тато!"
Судячи з його злочинів, могло здаватися, що це середнього віку, бувалий вже чоловік. Але Чабак мав 28 років. Він ходив кілька років до школи і навіть непогано вчився, два роки відбув у війську, а потім працював кондуктором на кінному трамваї у Львові, одружився і завдяки віну дружини в сумі 1403 корони заклав м'ясарську крамницю в Брюховичах. Однак втративши на забавах і гулянках увесь статок, перебрався до Львова, поселився в свого шваґра Тишика, перебрав ще кілька посад, аби врешті організувати розбійницьку банду.
Набагато краще виглядав Теодор Тишик, принаймні не так дико, як його ватажок, мав навіть певні симпатичні риси. Йому було 27 років. Був сиротою, тож служити почав з малого віку. Зокрема, у млині у Львові. Одружився з сестрою Чабакa, за зароблені гроші купив собі будиночок і пару коней, і лише Чабак звів його на бездоріжжя.
Марія Чабакова, мати ватажка, виглядала непривабливо, закутана в яскраві хустки і на одне око сліпа. Газети змальовували її, як яскравий тип злочинниці: "Водить навколо чорним жаріючим оком, скидаючись на хижого птаха. Коли говорить, то жваво жестикулює".
"Стефан Галушка, – за визначенням газетярів, – 20-літній брюнет з товстим обличчям скидається на людину безсоромну і недалеку. Решта обвинувачених, Барбара Чабак, дружина Чабакa і Катерина Тишик, дружина Тишика, два буденні, ніяк не промовляючі обличчя, не роблять на присутніх жодного враження".
Допит обвинувачених тривав два дні і не приніс в цілому нічого такого, чого б публіка не знала з акту звинувачення. Чабак вдавав далі вар’ята, інші частково зізнавалися, частково ж заперечували провину, скидаючи все на ватажка, який їх до всього намовив і "приклад давав".
Решту 10-тиденного слухання виповнив огляд доказів. Перед судом постав довгий хоровод свідків, бідних жертв бандитських експедицій кровопролитної зграї Чабакa, поліцейських, суддів, євреїв, християн, селян і міщан.
На десятий день нарешті прозвучав вирок з вуст присяглих. На підставі їхнього вердикту Петра Чабакa і Теодора Тишика засудили на кару смерті через повішення, Стефана Галушку на 6 років і Марію Чабак на 5 років суворого ув'язнення. Барбару Чабакову і Катерину Тишикову звільнили.
У Найвищому віденському трибуналі відхилили прохання про помилування Петра Чабака. Але старій Чабаковій підвищили кару з 5 років до 8, Галушці з 6 до 10, Тишика помилували, замінивши кару смерті на 20 років в'язниці. Від часу вироку минуло пів року. Чабак тим часом "порозумнішав" і припинив грати вар’ята.
Палац справедливості на вул. Баторія (тепер Кн. Романа), де у в'язниці при Трибуналі карнім було ув'язнено Чабака
2 квітня 1909 року до камери Чабакa увійшов прокурор Пєрацький разом з радниками і оголосив, що трибунал його не помилував, а отже завтра о 7 годині ранку його повісять. Чабак зблід і повідомив, що з усім згідний, лише просить відтермінування страти на шість днів, щоб попрощатися з дружиною. У цьому проханні йому відмовили. Тим більше, що з Відня вже прибув кат Ланґ і готувався до екзекуції. Чабакa перевели замість камери стратенців №11 ("ArmensiinderzelIe") до окремої, поспішно переобладнаної камери у сторожовій вежі.
Чабак поводився спокійно, ходив увесь час по камері, але на обличчі видно було наростаючий з кожною хвилиною страх. Часом він сідав і поринав у роздуми, починав молитися, але знову зривався і, схвильовано жестикулюючи, міряв кроками камеру.
Тюремні охоронці зодягнули Чабакa за звичаєм у новий одяг і принесли йому папір і чорнило. Це викликало в нього бажання писати листи, в яких газетярі побачили чимало лірики і фантазії. Зокрема газети опублікували листа, писаного 3 липня 1908 року за кілька місяців перед смертю:
"Хай буде благословенний Ісус Христос! Моя найкоханіша жоно! Я знаю дуже добре, що Ти задоволена, що я сиджу тут і нема кому з Тобою сваритися! Ах! Мій Ісусе Назарейський! Пройми мене святим страхом. Щоб я нічого так не боявся, як можливості ще Тебе колись образити. Благослови і зміцни цю думку мою і вділи мені милість над усі милості, ту найдорожчу милість витримки в цій великій неволі аж до смерті, аби вже ніколи від Тебе не відрікся. Вділи мені милості, яка святою любов’ю до Тебе палає, я бідний і нещасний в таку неволю потрапив. Ах моя найкоханіша жоно. Напиши мені, чи здорова, і мусиш мені написати в цьому листі, що ти ніколи ні з ким нічого мати не будеш. Кохана жоно! Здоровлю Тебе сердечно. Дуже на мене шваґер капує (доносить). Твій чоловік Петро Чабак".
Час від часу він зривався з-за столу, знову ходив по камері або провадив розмову з двома вартовими, що були озброєні рушницями з наїженими багнетами і постійно його стерегли.
Ополудні на пляцу страти троє в’язнів почали звозити землю під шибеничний стовп. Захисник Чабакa доктор Ґросс вирішив його провідати востаннє. Чабак тремтячим голосом повідомив йому: "Я невинний! То перший Тишик стріляв. Пане оборонцю, рятуй мене!" – "Ніщо вас не може врятувати, хіба телеграма до імператора і повторна просьба дарувати вам життя". Благальним голосом просив Чабак, щоб захисник вислав телеграму.
Обіду Чабак не їв, зате попросив, щоб привели йому греко-католицького священика. Опісля прийшла з ним прощатися родина: дружина з дитиною і сестрою, а також дві його небоги. Привели матір і Тишика.
"Настала сцена не до описування. Жінки не здатні були й слова вимовити, горло душив їм плач. Чабак занурився в якусь жорстоку печаль. Упав на коліна і благав дружину та кревних не плакати: "То краще, що я йду на той світ, бо 20 років в'язниці і так би не витримав".
Сцена прощання тривала до шостої вечора. Опісля Чабак молився. З кожним, хто його провідував, відкланювався, у кожного просив пробачення. Потім попросив, щоб йому принесено шинки з булкою і цигарки "memfis". Увечері прийшов священик, щоб підготувати Чабакa до останньої сповіді. По десятій він залишився сам. З’їв печеню і попросив пляшку австрійського червоного вина та цигарки. Потім знову молився і записував на картці гріхи, бо о п’ятій ранку мала відбутися остання сповідь.
В цей час піднято було шибеничний стовп висотою у два з половиною метри, до якого ззаду прилягали дерев'яні сходи. На версі стовпа примоцовано було великий нікельований гак у вигляді літери S. Біля шибениці поклали звичайну білу труну.
Всю ніч засуджений провів цілком спокійно. Сповідь зробила на нього величезне враження. Опівночі він ліг спати і спав спокійно до п’ятої ранку. Вранці попрохав келих вина, потім ще годину спілкувався зі священиком. О шостій перед будівлею суду зібралися юрби людей, бажаючи спостерігати страту. А безліч роззяв стежили за тим, що відбувається на подвір'ї тюрми з балконів, дахів і дерев.
Найхвилюючішою передсмертною сценою засудженого було випадкове прощання з поліцейським агентом Базюком, який його заарештовував. Базюк підійшов до камери, щоб глянути непомітно на Чабака. Двері камери були відчинені, і Чабак його побачив та швидким кроком рушив до агента. Той подумав, що Чабак хоче на нього кинутися. Але той вхопив агента за руку, поцілував і попросив пробачення.
Тюремні ворота відчинили, і маса людей, що купили собі квитки на місце страти, ввалилися на подвір’я. Під муром на лаві розташувалася сім'я: дружина, яку вбивця дуже кохав, з малою дівчинкою, братом, сестрою і небогами. Хтось з публіки звернувся до дружини і порадив не дивитися на страту. Чабакова відповіла вибухом обурення,
"На місці страти вишикувалося десять вояків з офіцером на чолі, а позаду шибениці – тюремна варта. Збоку чекало двоє лікарів та посадові особи. Годинник вибив сьому. З'являється трибунал, прокурор Пєрацький і захисник Ґросс. Всі з хвилюванням очікують появи Чабакa. О 7.10 родина вбивці покидає тюремну будівлю.
У дворі з'являється кат, одягнений в смокінг, з двома помічниками, за ними йде священик з хрестом в долоні, за ним сіра постать засудженого. Він блідий, як папір. Йде спокійно, повільним кроком, з руками зв’язаними чорним шнуром, Щось говорить. Не відразу можна розрізнити окремі слова, але скоро стає зрозуміло: "Люди, пробачте мені! Люди, відпустіть мені мої провини!"
Коли наблизився до групи суддів і журналістів, звернувся до них зі словами: "Панове! Пробачте!" Ніхто не кивнув головою. Чабак розродився істеричним плачем, але за мить захлинувся і замовк. Спокійно став під шибеницею і тут ще раз вигукнув: "Люди! Пробачте! Відпустіть мені, люди!""
Страта відбула незвично, не так, як ми не раз бачили у фільмах або читали в книжках. Рівно о 7. 15 помічники вхопили засудженого за руки і ноги і підняли догори на висоту стовпа, кат, який піднявся по драбині, одною рукою закинув Чабакові на шию петлю, а другою вхопив за підборіддя. Пролунала якась команда, і обидва помічники почали з усієї сили тягнути страченця вниз. Той не подав жодного звуку. Обличчя його спочатку почервоніло, відтак посиніло. Кат і помічники тримали його так три з половиною хвилини. Потім відпустили, і він завис. Кат спустився, а натомість піднявся лікар і послухав серцебиття. Серце било ще три хвилини опісля. Кат накинув на трупа біле простирадло. Люди покинули тюремний двір.
Вішальник висів до 9 ранку. Лише по констатації на тілі загиблого посмертних плям, трупа поклали до труни. Того ж вечора Чабака, супроводжуваного родиною, поховали на Янівському кладовищі.
Дуже популярна львівська балада описує перебування Чабака у в’язниці доволі лірично. Вночі йому сниться віщий сон: ніби він тягне на високу гору дві гармати. Зранку він цей дивний сон оповів в’язням і розтлумачив, що віщує він страту. Однак є в нього надія на помилування від цісаря. Далі йде опис страти, прощання з родиною. У своїй прощальній промові Чабак всю провину скидає на шваґра. Баладу, як свідчать сучасники, співали ще й тривалий час після Першої світової.
Раз зрання Чабак в тюремній целі
в'язням сон дивний оповідає:
Сон дивний мав-єв, о приятелі
буде біда, бо серце чуває
Нині ся снила висока гура
на ню тягнув-єм аж дві армати.
Зле ворожила ми ніч понура
чейже кат буде життє ми брати