Сім аргентинських уроків для України

09.10.2018 12:57 (Оновлено 09.10.2018 в 12:58)

Богдан Данилишин, джерело: «Левый берег»

Приклад Аргентини, як в плані економічних проблем, так і в плані відносин з МВФ, цікавий і повчальний для України.

Незадовго до Першої світової війни Аргентина була однією з найбагатших країн світу. Відомий економіст Е.Меддісон в книзі «Світова економіка: історична статистика» писав, що в 1913 році лише 7 країн світу мали вищий подушний дохід, ніж в Аргентині, яка за цим показником перебувала на одному рівні з Францією і Німеччиною, істотно випереджаючи Італію і Іспанію. Бразилія відставала від Аргентини в 5 разів, а Японія, один з нинішніх світових лідерів, в 3 рази.

У чому причини тодішнього успіху Аргентини? В її розпорядженні були величезні простори родючої землі. А досить високий рівень освіти серед населення відкрив можливості для застосування в сільському господарстві кращих на той момент технологій. Аргентина була найбільшим експортером зерна, вина та м'яса.

Зміни на гірше почалися під час Великої депресії. Звиклі до певного рівня життя аргентинці виявилися не готові до кількох років «затягування поясів». Почалися заворушення, в результаті владу захопила військова хунта, яка захищала інтереси великого капіталу, особливо англійськго, проблеми розвитку національної економіки відійшли на другий план. У 1943 році в Аргентині стався новий військовий переворот - генерал Х. Перон зміг знизити рівень майнового розшарування в країні, але економіці було завдано чималої шкоди: при найменших проблемах його уряд включав друкарський верстат, все сильніше і сильніше розганяючи інфляцію. Після Перона (його партія була повалена в результаті чергового військового перевороту в 1955 році) стало ще гірше: політичне протистояння загострилося до краю, в країні розгорнулася міська партизанська війна. Економіка перестала рости, виникла ситуація, яку назвали «соціалізм без плану, капіталізм без ринку» - в Аргентині поєднувалися найгірші риси обох систем. Військові, з деякими перервами, правили понад 40 років (всього в країні було 6 військових переворотів). Після переходу влади до цивільних керівників ситуацію в економіці Аргентини можна описати так - найчастіше біля керма країни виявлялися популісти, як результат, рідкісні поліпшення змінювалися затяжними кризами.

Не дивно, що Аргентина - мабуть, улюблений «клієнт» МВФ протягом декількох останніх десятиліть. Історія відносин Аргентини і МВФ почалася в 1958 році, і за останні 60 років країна вдавалася до допомоги Фонду 26 разів. Найскандальнішими були кредити 1990-х років, коли на вимогу Фонду уряд встановив для іноземних інвесторів надзвичайно сприятливий податковий режим, в результаті чого деякі компанії отримали звільнення від податків на 25 років. Спочатку в Аргентину ринули «гарячі» гроші - зарубіжні бізнесмени почали заробляти, користуючись сприятливим моментом. Через кілька років іноземці стали виводити свої кошти, повернувши майже 280 млрд. доларів, що стало катастрофою для Аргентини.

Тоді з метою приборкання гіперінфляції в Аргентині була введена система Currency Board. Це – монетарний режим, за якого грошова маса покривається виключно за рахунок резервів іноземної валюти. Збільшення кількості грошей в обігу можливе лише за допомогою нарощування валютних резервів, а дефіцит платіжного балансу тягне за собою їх скорочення і, отже, зменшення грошової маси. При такому режимі ефективний монетарний вплив зводиться до мінімуму і самостійність країни в управлінні макроекономічними процесами обмежується, оскільки без можливості адаптувати обмінний курс і здійснювати незалежну кредитно-грошову політику реакція на зовнішні шоки може відбуватися тільки через вільні ціни. При Currency Board маніпулювати обмінним курсом і довільно розширювати обсяг внутрішнього кредитування, тобто фінансувати дефіцит держбюджету за рахунок емісії, неможливо. За допомогою прив'язки песо до долара грошова політика була поставлена на «автопілот», що реагує на зміни платіжного балансу. Але те, що на перших порах проявило себе як дієвий інструмент зниження інфляції, прискорення зростання економіки і призвело до короткострокового рівноваги держбюджету, після лібералізації ринків і значного припливу капіталу перетворилося в підсилювач зовнішніх шокових впливів і внутрішньої нестабільності.

Найбільш сумна частина історії взаємин Аргентини і МВФ - ситуація почала 2000-х років. До цього моменту країни Латинської Америки, протягом деякого часу є собою приклад успішного проведення неоліберальних реформ в дусі «Вашингтонського консенсусу», почали відчувати серйозні економічні труднощі. Найбільш важка ситуація склалася саме в Аргентині, де триває з 1998 року спад економіки призвів до зростання зовнішнього боргу, різкого скорочення експорту, втечі капіталу і загрозу дефолту. Станом на 2001 рік валютні борги Аргентини (зовнішні і внутрішні, номіновані в інвалюті) становили 141 млрд. доларів. Влада Аргентини дійшла до висновку, що такі грандіозні борги країна обслуговувати не зможе, і звернулися в МВФ по допомогу. Аргентина, яка з 1991 року підтримувала фіксований курс свого песо, ліквідувала гіперінфляцію і забезпечила значний приплив іноземних інвестицій, була тоді улюбленицею Фонду і влітку 2001 року отримала кредит у сумі 8 млрд. доларів. Однак відразу після цього МВФ зрозумів, що Аргентині не допоможуть ніякі кредити. Занадто «широко» вона жила попередні 10 років - грошей у аргентинської влади для обслуговування боргів все одно не вистачить. Аргентина перестала бути улюбленицею МВФ і в грудні 2001 року Фонд відмовився надавати їй черговий транш кредиту. За місяць до цього перший заступник голови МВФ Е.Крюгер, вказуючи на Аргентину, зазначила, що потрібно ввести в світову практику поняття банкрутства держав. Було б краще, заявила вона, якби Аргентина в березні 2001 року оголосила себе банкрутом: тоді не довелося б виділяти їй кредит, даремно витрачаючи гроші МВФ.

Після відмови МВФ у наданні грошей Аргентина оголосила дефолт за всіма платежами (цей дефолт вважається найбільшим в історії світових кредитних відносин) і відмовилася від фіксованого курсу нацвалюти. Причому в формі, найбільш неприємною для МВФ: було оголошено, що вводиться подвійний курс - один для державних розрахунків, інший для громадян (МВФ є противником множинності курсів валют). Потім Аргентина і МВФ вели переговорну війну. Спочатку Аргентина заявила, що її проблеми вирішить 20 млрд. доларів додаткових кредитів Фонду. У МВФ відповіли, що охочі отримати додаткові кредити повинні провести бюджетну і валютну стабілізацію. Аргентинська влада підкреслила, що рецептів такої стабілізації чекають від самого МВФ (при цьому вживалися вирази на кшталт «словесна діарея МВФ»). Грошей Аргентина від Фонду тоді не отримала.

Економічна історія Аргентини та історія її взаємовідносин з МВФ представляють серйозний інтерес для нашої країни.

Перше. На прикладі Аргентини ми можемо ще раз переконатися, що «аграрна наддержава», яку деякі фахівці пропонують будувати в Україні - це оксюморон. Ніколи в сучасній економічній історії не було прикладів, щоб сільськогосподарська країна демонструвала стабільні економічні досягнення протягом тривалого періоду часу. Як показує історія, довгострокові успіхи в розвитку економіки обов'язково були пов'язані з реалізацією політики по організації виробництва високотехнологічної продукції, випуску товарів з високою доданою вартістю.

Друге. Однією з найважливіших причин тривалих економічних проблем Аргентини є політична нестабільність, результатом чого було шарахання з боку в бік при кожній зміні влади (навіть при черговому військовому перевороті нові військові влади починали проводити політику, що серйозно відрізнялася від дій попередників). Щось подібне спостерігається і у нас - зміна влади призводить до чергового переформатування основ економічної політики. Так, Дж.М. Кейнс стверджував, що будь-яка стратегічна позиція дуже довга для життя в рамках одного економічного проекту і поточні покоління людей цілком можуть не дочекатися позитивних результатів цієї економічної стратегії. Але не можна ж змінювати теоретичний базис для розвитку економіки кожні 3-5 років. Звичайно, за умови вибору правильної теоретичної основи, яка, на моє переконання, повинна складатися в орієнтації економіки України на реіндустріалізацію відповідно до частини третьої і четвертої промислової революції при проактивній ролі держави.

Третє. Проблеми в економіці Аргентини, як правило, загострювалися в періоди правління популістів. А стали хронічними тому, що останнім часом там одних популістів змінювали інші. Риторика деяких наших політиків, які мають намір прийти до влади - суто популістська. Прийшовши до влади вони і економічну політику проводитимуть відповідну. До чого це призведе? Подивіться на Аргентину. Дати популістам шанс на перемогу у виборах означає позбавити майбутнього не тільки себе, але і своїх дітей, можливо, і онуків. Тому потрібно дуже обережно ставитися до тих політичних сил, які обіцяють нам «молочні ріки і кисільні береги» відразу після того, як прийдуть до влади. А також до тих, хто пропонує прості рецепти наших проблем - у простих рішень зазвичай бувають складні наслідки. Перейти до більш якісної економіки і більш високого рівня життя Україна зможе тільки завдяки копіткій праці протягом декількох десятиліть. Неприємно це чути? Так. Але такі реалії.

Четверте. Країни, економіка яких залежить від зовнішніх ринків, схильні до серйозних ризиків взагалі та в періоди турбулентності світової економіки особливо. І у нас ситуація тривожніше, ніж в Аргентині: експорт та імпорт Аргентини становить 10-12% її ВВП, у нас же - близько 50% ВВП. Відношення держборгу Аргентини до ВВП становить 57%, у нас наближається до 80%.

П'яте. Якщо Україна потребує кредитів МВФ - а на мій погляд, це неприємний, але безперечний факт, у чому легко переконатися, якщо подивитися на обсяги погашення зовнішнього боргу в 2019-2020 роках - то для того, як не потрібно вибудовувати відносини з Фондом, потрібно ретельно вивчити поведінку Аргентини в 2001 році. Тут мене обнадіює той факт, що представники Фонду і нашої країни знаходяться в процесі постійного продуктивного діалогу, спрямованого на пошук компромісів.

Шосте. Ми не повинні допустити до того, до чого МВФ прийшов в Аргентині - умовою кредитування буде введення режиму таргетування грошової бази. Аргентина по суті передає свою монетарну політику в управління Фонду. Від України цього, в якості умови виділення кредитів МВФ, не вимагають. Давайте не будемо доводити ситуацію до такого вимоги з боку Фонду.

Сьоме. За останні 190 років Аргентина оголошувала дефолт вісім разів. Найсвіжіший - в 2014 році. Проте, в червні минулого року Аргентині вдалося продати держоблігації з терміном обігу в 100 років (була запропонована дуже приваблива дохідність). Не минуло й року, як країна знову звернулася за допомогою до МВФ. Очевидно, що після цього бажання спекулянтів купувати держборг країн з незбалансованою бюджетною політикою суттєво зменшиться.

Лауреат Нобелівської премії з економіки С.Кузнец говорив: «Є чотири типи країн - розвинені, нерозвинені, Японія і Аргентина». Гадаю, наведені вище тези допоможуть тому, щоб Україну не стали ототожнювати з Аргентиною, якою вона є в плані економіки і фінансів в останні 80 років.