Екологічні небезпеки Донбасу

Блоги

17.09.2018 14:19 (Оновлено 17.09.2018 в 14:21)

Егор Фирсов, джерело: «Тиждень»

Блоги

Залежно від ситуації, загрозу може становити практично будь-яке велике підприємство Донбасу. Особливо в разі його пошкодження снарядами.

Напевно, кожен бачив один із символів Донбасу — терикони, які за роки розвитку вуглепрому стали незмінною частиною донецького пейзажу. Але, на жаль, більшість людей не уявляє собі, що відбувається під землею після того, як усі ці гори породи разом із вугіллям були підняті на поверхню.

А під землею Донбасу інший великий світ, прихований від очей його мешканців. За 150 років інтенсивного видобутку вугілля в регіоні утворилося близько 1 млрд кубометрів пустот, переважна частина яких із часом заповнюється ґрунтовою водою. Цей процес таїть у собі велику небезпеку. Усім відомі наслідки — забруднення питної води радіацією та солями важких металів, а також просідання ґрунту. І те, що ці питання справді гостро стоять сьогодні на Донбасі, підтверджують заяви ОБСЄ та Держдепу США. Схоже, разом із воєнною проблемою регіон дістав і не менш масштабну та серйозну екологічну проблему, масштаби якої досі незрозумілі.

Якщо до війни закриття та консервація старих виробок ще контролювалися профільними організаціями, то після 2014-го процеси під землею протікають некеровано й безконтрольно. Що конкретно нині відбувається з раніше закритими та знищеними шахтами, до кінця не зрозуміло. Єдиним джерелом інформації про ситуацію на території ОРДіЛО є ОБСЄ. Зважаючи на звіти наглядачів, ситуація близька до катастрофічної. «На сьогодні водовідлив не працює практично на всій території від Горлівки до Єнакієвого, у районі Первомайська, частково в Донецьку, Макіївці, Шахтарську, Торезі. Понад 35 шахт регіону затоплюються або вже цілком затоплені та не підлягають подальшій експлуатації. Частина пошкоджених або зупинених шахт на Донбасі була демонтована. Особливу загрозу становить підтоплення шахт, які використовувалися як сховища відходів. Така небезпека існує для шахт «Олександр-Захід», «Вуглегірська» та імені Калініна в Горлівці Донецької області», — зазначає ОБСЄ в одному зі своїх звітів. Особливе занепокоєння наглядачів та експертів викликає шахта «Юнком», що в містечку Юнокомунарівськ. Про цей об’єкт написано вже багато. У 1979 році на «Юнкомі» проводилися ядерні випробування, і тому він загрожує радіоактивним забрудненням довкілля. До 2018-го виробки «Юнкому» були на сухій консервації, але на сьогодні бойовики припинили відкачування води.

Наслідки затоплення шахти «Юнком» важко передбачити. Якщо вода розмиє радіоактивний ґрунт, ґрунтові води, забруднені радіоактивними матеріалами, можуть потрапити в річки Кальміус та Сіверський Донець, а потім в Азовське та Чорне моря. Серйозність ситуації підтверджує заява Держдепартаменту США, зроблена майже одразу після рішення бойовиків припинити відкачку води з шахти. «Плани російських бойовиків затопити закриту вугільну шахту «Юнком» — місце проведення ядерного випробування в СРСР 1979 року — можуть загрожувати питній воді тисяч українців у Східній Україні, яка перебуває під конт­ролем Росії. Ми настійливо закликаємо Росію та підконт­рольні їй органи діяти відповідально», — йшлося в заяві прес-секретаря Держдепартаменту США Гезер Нойєрт. Однак до цього заклику бойовики не прислухалися. Склалася парадоксальна ситуація, коли доля регіону більше хвилює американських посадовців, аніж місцевих мешканців, які декларують, що захищають регіон від ворожих сил.

Але й крім проблеми на «Юнкомі» лишається низка інших системних проблем, пов’язаних із затопленням шахт. Зокрема, існує загроза забруднення та засолення питної води. Якщо шахтні води підніматимуться вище й вище, з часом вони потраплять у річки та джерела. У фільмі-дослідженні «Зона відчуження Донбас», знятому журналістами «Громадського» й присвяченому затопленню шахт, керівник лабораторії іонного обміну та абсорбції Київського політехнічного інституту Наталія Макарова аналізує воду, взяту з трьох джерел біля Курахового, а також проби з річки Кривий Торець біля Торецька. «Стрічка дуже сумна, проби показують високий вміст солей, високу мінералізацію, у результаті якої вода вже зовсім не придатна для пиття», — каже вона. І для порівняння наводить дані жорсткості Дніпровської води — там показники у 5–10 разів нижчі, ніж на Донеччині.

Затоплення виробок і пустот становить й інші небезпеки. Одна з них — просідання ґрунту. А оскільки розгалужена мережа виробок існує під усіма шахтарськими містами, то в зоні ризику опиняються цілі житлові мікрорайони. Інша проблема — шахтні гази, які витісняються водою.

Згаданий вище звіт ОБСЄ фіксує проблему виштовхування водою вибухонебезпечних, шкідливих газів. «Небезпеку становлять і шахтні гази, передусім метан і радіоактивний радон, які під час затоплення виробок піднімаються на поверхню. Із накопиченням метану в підвалах будівель і шахтних териконах зростає загроза вибухів, а надто під час ведення бойових дій. Радон, зокрема, становить небезпеку для підземних водозаборів», — наголошується в дослідженні.

Але шахти хоч і основна загроза екології Донбасу, проте не єдиний фактор ризику. Перевантажений важкою промисловістю регіон таїть багато небезпечних об’єктів, про які в мирний час воліли не згадувати. Це аміакопроводи, склади отруйних відходів, відстійники хімічних виробництв і навіть ядерний могильник, що міститься на території Донецького казенного заводу хімічних виробів (ДКЗХВ). Завод серйозно постраждав від обстрілів, уся територія порита лійками від снарядів. У якому стані могильник сьогодні, незрозуміло. Можливо, його герметичність уже порушена й радіоактивні матеріали давно потрапили в атмосферу.

Страждають від обстрілів об’єкти і на підконтрольній Україні території. У смт Новгородському Донецької області, що поблизу Торецька, є фенольний завод, який скидає до своїх відстійників фенол і його сполуки, сірчану кислоту, формальдегіди, нафтопродукти, нафталін та інші хімічні речовини, потрапляння яких у ґрунт може призвести до найтяжчих екологічних наслідків. Фенол і його сполуки належать до другого класу хімічної небезпеки. Пил, пари та розчин фенолу призводять до тяжких хімічних опіків слизових оболонок очей, шкіри, ураження нирок, печінки, органів дихання та серцево-судинної системи, нервові розлади, а також до паралічу дихального центру. «Унаслідок артилерійських обстрілів у 2014 році дамбу відстійників було пошкоджено.

Дозвіл від окупантів на ремонт отримано лише у 2016-му, але повністю завершити ремонтні роботи місцева влада не дала. Наразі доступ на аварійну ділянку знову закрито. У разі прориву дамби хімікати потечуть до річки Кривий Торець, далі в Сіверський Донець, а потім потраплять до Азовського моря», — писав у своїй статті міністр внутрішніх справ Арсен Аваков. Проблему відстійника досі не вирішено.

Важливо розуміти, що, залежно від ситуації, загрозу може становити практично будь-яке велике підприємство Донбасу. Особливо в разі його пошкодження снарядами.

На жаль, зробити щось з усім цим сьогодні неможливо, бо українська сторона не контролює регіон і не має впливу на ситуацію. І поки територія Донбасу не підконтрольна нам, Києву залишається тільки збоку спостерігати за тим, що відбувається. У цих умовах вихід тільки один: привертати увагу до подій на Донбасі авторитетних міжнародних організацій та звертатися до них по допомогу. Але й ця робота потребує значних зусиль. І без власного плану порятунку нам нічого пропонувати на міжнародному рівні. Щоб створити дієвий поетапний план запобігання катастрофі, потрібно використовувати важелі РНБО і залучати міністрів екології та з питань окупованих територій, депутатів із Комітету екології та провідних фахівців галузі. Далі з ними потрібно виходити до міжнародної спільноти. Незайвим буде звернення до парламентів інших країн, як це вже робили в інших складних ситуаціях, а також до ООН та ОБСЄ. Такий комплекс заходів дасть змогу підняти проблему екології Донбасу на справді високий рівень і продемонструє нашу зацікавленість у її вирішенні. Адже наразі від Держдепу США лунає більше заяв, ніж від української влади. Особисто в мене є великі побоювання, що за черговим етапом політичної боротьби та медійної війни на знищення ми не зробимо того, що зобов’язані. І втратимо шанс на порятунок.