«Кримська декларація» США: чи відбудеться розмін Донбасу на Крим

31.07.2018 13:41 (Оновлено 31.07.2018 в 13:42)

«Кримська декларація» США — це чергове підтвердження американської позиції, яка неодноразово висловлювалася і полягає у невизнанні анексії Криму Росією у 2014 році.

Ця позиція озвучувалася спочатку за часів президентства Обами, пізніше вона підтверджувалася різноманітними заявами, під якими стоїть підпис Дональда Трампа (наприклад, у заяві за підсумками саміту НАТО чітко говориться, що країни Заходу не визнають і ніколи не визнають анексію Криму). Тепер же цю позицію вирішили закріпити окремою заявою Держдепартаменту США.

Чим обумовлена поява «Кримської декларації» США? Передусім це пов’язано з різними чутками, які виникли довкола зустрічі Трампа і Путіна у Гельсінкі, а також витоками інформації напередодні саміту «Великої сімки» про те, що Трамп коливається щодо питання Криму. До речі, ці чутки так і не були підтверджені, й Білий дім виправив цю ситуацію, чітко зазначивши: позиція США щодо Криму залишається незмінною.

Оскільки було багато припущень щодо того, що відбувалося за зачиненими дверима перемовин американського і російського президентів, та оскільки Трамп недостатньо чітко говорив про невтручання Росії в американські вибори і ледь не поставив під сумнів дані американських розвідувальних структур, Трамп був змушений виправдовуватися.

Дональд Трамп потрапив під жорстку внутрішньополітичну критику з боку не тільки демократів, але й з боку республіканців, які вимагають пояснень і більш жорсткої позиції Білого дому. Також продовжується розслідування Мюллера щодо втручання Росії в американські вибори і можливих зв’язків Росії із командою тоді ще кандидата Трампа.

Крім того, в Америці «на носі» виборча кампанія до американського Конгресу — має повністю переобиратися Палата представників та на третину оновитися Сенат. Це дуже важливо, тому що зараз у Сенаті перевага республіканців є мінімальною. В результаті виборів може змінитися політичний контроль над Сенатом.

На тлі цієї критики позиції Трампа, йому потрібно показати, що він не здає позицій США, що він продовжує підтримувати територіальну цілісність України, зокрема, і в питанні Криму.

Я думаю, що цей внутрішньополітичний фактор зіграв не останню роль в тому, що зрештою була ухвалена ця «Кримська декларація» Держдепу.

Офіційно позиція Заходу щодо Криму не зміниться, а кримський пакет санкцій залишатиметься в силі.

Яким чином це може вплинути на американо-російські стосунки в інших сферах — сказати важко, тому що, безумовно, Росія прагне розміняти Донбас на Крим. Тобто Москва б пішла на поступки по Донбасу, але не по Криму. Хай там як, а офіційна позиція США завжди полягатиме в тому, що Крим — це Україна.

Наприклад, можна згадати, що Америка ніколи не визнавала анексію Прибалтики Радянським Союзом, але при цьому вона мала різні періоди стосунків із Радянським Союзом: здебільшого це були періоди «холодної війни, але разом із тим бували й періоди розрядки у 70-х роках, були домовленості з СРСР у різних сферах (ми можемо згадати навіть спільний політ космонавтів «Аполлона» і «Союзу» і стиковку у космосі).

Очевидно, що надалі залишатиметься така ситуація, коли кожна зі сторін щодо питання Криму залишатиметься при своїй думці. Але при цьому продовжуватимуть діяти санкції, пов’язані з Кримом, які були запроваджені і США, і Євросоюзом. Якщо європейські санкції переглядаються і продовжуються кожні півроку, то американські санкції були запроваджені і не мають дати, коли їх будуть переглядати, а зняті вони будуть після відновлення територіальної цілісності України та повернення Криму. Більше того, діє закон, який фактично поставив Росію в один ряд із Північною Кореєю та Іраном, і американський президент зараз не зможе самостійно зняти антиросійські санкції, без Конгресу США.

Загалом, Америка намагається вести діалог із Росією з цілої низки питань, в яких є спільне зацікавлення: Іран, Сирія, КНДР. Ведеться двосторонній діалог по Донбасу. І по цих питаннях Росія намагатиметься виторгувати якісь поступки з боку США. Україна ж повинна за цим уважно слідкувати і висловлювати свою позицію, в тому числі вимагати від американської адміністрації інформації про те, як обговорюється Україна на двосторонніх американо-російських зустрічах. І використовувати двопартійну підтримку України, яка існує в американському Конгресі.