Секрети економічних успіхів Китаю

Блоги

26.07.2018 15:45 (Оновлено 26.07.2018 в 15:46)

Богдан Данилишин, джерело: «Новое Время»

Блоги

​Лише 15 років тому ми відверто сміялися над терміном «китайський автомобіль». Та за весь цей час виручка промислових компаній Китаю зросла у понад 17 разів.

Імпортозаміщення – одна з найпопулярніших тем у нашій країні. І дуже актуальна. Наприклад, за минулий рік імпорт в Україну продуктів з м’яса і риби зріс на 33%, молочних продуктів і яєць – на 39%, борошномельної продукції – на 44%. У товарній структурі роздрібного товарообігу за підсумками першого кварталу 2018 року лише 53,5% припадає на товари, вироблені в Україні.

І якщо ситуація з продовольчими товарами, незважаючи на торішнє суттєве зростання імпорту, виглядає цілком пристойно (81% припадає на продукцію українського виробництва), то частка внутрішніх виробників непродовольчих товарів становить лише 32,2% від суми їх роздрібного товарообігу. Обсяги імпорту машин і устаткування складають половину продукції, що продається. А за такими товарними позиціями, як комп’ютери, телекомунікаційне обладнання, високоточна техніка та низці інших – частка внутрішнього виробництва в обсязі роздрібних продажів прямує до рівня статистичної похибки. Не набагато краща ситуація з автомобілями, взуттям, побутовими електроприладами.

Я ж розповім про успішну політику імпортозаміщення. І зроблю це на прикладі Китаю. Це видається несподіваним, адже в підсвідомості кожного міцно сидить теза про те, що Китай – світовий експортер №1. Але зараз країна перебуває в фазі здобуття суверенітету – фінансово-економічного та технологічного. Важливим елементом цього є і політика імпортозаміщення – наприклад, в 2015 році Китай скоротив імпорт на 14% в порівнянні з 2014-м.

Промисловий експорт з Китаю становить 1,8 трлн. доларів на рік. Це трохи більше 10% сукупної виручки китайських промислових компаній. Решта майже 90% – від продажу промислової продукції на внутрішньому ринку. Це стало можливим у тому числі через те, що Китай успішно реалізує політику імпортозаміщення, створюючи промислові кластери повного циклу: від болтів, заклепок і спеціального взуття для космічних апаратів і їх мешканців до високотехнологічної техніки, високоточного машинобудування і військової техніки. Підкреслю: все це робиться для внутрішнього покупця. І це стало можливим не стільки через протекціонізм по відношенню до місцевому виробника, скільки завдяки колосальному прогресу в якості продукції, що випускається в Китаї. Що особливо важливо – продукції власне китайської розробки. Примітивні дешеві підробки під західні зразки, з яких сміялися в кінці 90-х – на початку нульових практично повністю відійшли в минуле. Контроль за якістю виробленої продукції стає все ближче до європейського рівня. Культура виробництва і контролю якості в Китаї прогресує колосальними темпами.

Можна навести перелік з кількох сотень китайських компаній, які випускають на десятки мільярдів доларів продукцію машинобудування, верстатобудування, транспорту, точної оптики і електроустаткування. Але їх назви мало що скажуть українським читачам: ця продукція призначена саме для внутрішнього ринку Китаю. До речі, не дивно, що у вартісному вираженні питома вага технологічних (не сировинних) галузей становить в Китаї 62% від обсягу виробництва всієї промисловості.

Та і в найбільш високотехнологічних галузях китайські компанії з успіхом продають свою продукцію на внутрішньому ринку. Як і в більшості країн світу, державні установи Китаю багато років закуповували програмне забезпечення – офісні додатки, операційні системи, антивірусні програми – у американських і європейських компаній. Але в останні роки питома вага західних компаній в загальному обсязі програмного забезпечення, що купується китайськими державними установами, поступово знижується – все більшу частку ринку відвойовують місцеві компанії. Влада Китаю знайшла можливість ринковим способом переорієнтувати споживачів на вітчизняні високі технології. Спочатку споживачі звикли до якісної роботи програмного забезпечення від Microsoft і Apple, та з часом китайські IT-компанії почали виходити на свій ринок з конкурентною продукцією, причому за привабливішою ціною. Суть ідеї проста і логічна – якщо велика кількість IT-компаній роблять переважно одне і те ж, то чому не створити умови, за яких покупці будуть «голосувати юанем»? Це абсолютно ринковий спосіб, що не передбачає штучних обмежень. Він відрізняється від протекціоністських заходів тим, що немає ніякого обмеження інтересів іноземних виробників на користь вітчизняних, не встановлюються загороджувальні мита, не вводяться імпортні квоти, не забороняється продаж продукції (проти чого люто заперечують прихильники лібертаріанської ідеології). Головне, щоби вітчизняний продукт був конкурентним за якістю, а також за більш низькою ціною. Аналізуючи китайський досвід, думаю, що з урахуванням високих рейтингів українських програмістів знайдуться ті програмні продукти, якими вони зможуть зацікавити вітчизняних споживачів. Також нагадаю, що в Україні є сучасні підприємства зі збірки комп’ютерної техніки.

Ідеологічною основою імпортозаміщення в Китаї є повторення і відтворення технологій. Лише 15 років тому ми відверто сміялися над терміном «китайський автомобіль». Але автомобільна промисловість Китаю зробила запаморочливий зліт, в основі якого копітка і терпляча праця місцевих інженерів, які дисципліновано відвідували бодай трохи значимі автосалони в усьому світі та найуважнішим чином осягали технологічні та дизайнерські особливості провідних виробників. В результаті китайські автопідприємства налагодили випуск недорогих «клонів» західних машин. Автомобілі, «творчо інтерпретовані» в КНР, з одного боку, трохи нижчі за якістю ніж оригінали. Та з іншого – вони значно нижче коштують, працюють на дешевшій марці палива, прості та невибагливі в обслуговуванні. А отже їх охоче купують китайці.

До речі, китайські автомобілі користуються великим попитом і в Україні. А частка українського автопрому в даний момент виглядає сумно. На тлі маси заяв про необхідність підтримувати його протекціоністськими заходами, хочеться запитати – чи проявляли наші інженери і дизайнери таку ж активність і винахідливість, як їх китайські колеги, чи були вони настільки ж наполегливими і пронозливими, чи шукали шляхи розумного здешевлення продукції при збереженні якості? Не певен.

Цікавим є приклад і фармацевтичного ринку Китаю. Місцеві виробники успішно випускають так звані «дженерики» – замінники оригінальних запатентованих лікарських препаратів з тією самою діючою речовиною. Як правило, такі препарати діють настільки ж ефективно, як оригінальні. Та їх вартість у кілька разів нижче тому, що виробники «дженериків» не виплачують «роялті» – регулярну плату за користування патентом. До речі, наскільки мені відомо, провідні українські фармакоманії поступово впроваджують таку модель.

За підсумками 2016 року (дані за 2017-й будуть опубліковані цього серпня), виручка всіх промислових компаній Китаю склала 17,4 трлн. доларів. Для порівняння: у 2000 році ця сума становила 1 трлн. доларів. Виходить, що за 16 років виручка промислових компаній Китаю збільшилася в 17 разів! Безсумнівно, це стало можливим в тому числі і за рахунок того, що в Китаї проводиться політика імпортозаміщення. І багато в чому протекціоністськими методами. Та як видно з описаних прикладів, а також завдяки працелюбству місцевих промисловців і підприємців, які відкрили власний секрет успіху. Використовуй креативність і винахідливість, виробляй продукцію, схожу за якістю з імпортною, але помітно дешевшу.

Що заважає українським виробникам взятися за цей рецепт?