Чи можлива дискусія про перспективи України на фундаментальному рівні?

Блоги

13.06.2018 10:46 (Оновлено 13.06.2018 в 10:47)

Сергій Дацюк, джерело: «Украинская правда»

Блоги

​Україна доживає останні місяці, коли якась змістовна розмова ще можлива/

Викривлений новинний наратив та експертний псевдореформаторський дискурс завдали серйозної руйнації суспільній свідомості.

Є три рівні цієї розмови – ціннісний, принциповий та рівень мислительних установок. Мислительні установки та принципи супроводжують один одного. А цінності походять з них.

По-перше, дискусія була б можливою для початку у вузькому колі, комунікація якого б одразу вводила обмеження на повсякденний новинний наратив та передбачала б відмову від псевдо-реформаторського, псевдо-антикорупційного та псевдо-антиолігархічного дискурсу в експертних дискусіях.

На якому рівні одразу ж має відбуватися розмова?

Можливість діалогу радикально падає, коли починаються конфлікти ціннісного характеру, які однак не виходять на рівень принципів.

Адже принципові конфлікти включають можливість мислення і перегляду власних позицій на основі суперечки про принципи. А ціннісні конфлікти не мають жодної позитивної перспективи, бо основним принципом ціннісного конфлікту є заборона на переоцінку цінностей.

Щодо ціннісного конфлікту практично неможливо задіяти протокол узгодження.

Протокол узгодження працює наступним чином. Ми сідаємо, визначаємо спільне, визначаємо відмінності, визначаємо, наскільки спільне важливіше, ніж відмінності.

Якщо ж відмінності більш важливі, ми розійшлися.

Якщо спільне важливіше, ми продовжуємо працювати.

Тобто лише коли ціннісні конфлікти добираються до принципів і їх учасники домовляються на принциповому рівні, вони також можуть домовитися і про переоцінку власних цінностей в напрямку їх узгодження.

Тут ніякі спекуляції не допоможуть. Припустимо ми говоримо – Україна цінність. Одразу ж постає питання, а яка – цілісна чи фрагментована? Якщо цілісна, то треба воювати, а якщо фрагментована, то треба визнавати відокремлення окупованих територій та їх поглинання Росією. Найчастіше, для обох сторін протилежне неприйнятне, а знайти щось середнє цінності не дозволяють. І все, узгодження неможливе, розмова закінчилася.

Чи уявіть собі ви спробували запитати, якою має бути Україна – моноетнічною чи поліетнічною. Тут одразу починається маніпуляція – публічно говоримо про політичну націю, а в реальній політиці (особливо коли політики рейтинг втрачають) починають обстоюватися принципи, підходи та кроки етнічної нації, і можливість порозуміння зникає.

Так само нам не вдасться домовитися щодо реформ, корупції та олігархів, поки ми будемо залишатися на рівні цінностей збереження статус кво – реформи за чужими зразками, боротьба з корупцією всередині наявної системи, олігархи зберігаються, бо вони складають основу економіки.

Лише якщо і коли ми перестаємо бачити Україну як націю, територію та державу, і починаємо винаходити інші принципи, ми отримуємо шанс на порозуміння. Тобто замість старих цінностей, нам потрібні нові – вільний вибір ідентифікацій та основі громадянської ідентичності як базової, мережева топологія, розподілене громадянство.

Ціннісний конфлікт неминуче призведе до того, що люди з мономодельними уявленнями (ціннісні тоталітаристи) не зможуть знайти спільну мову. Уявлення про різні моделі реалізації цивілізаційних амбіцій є засадничими для подальших розробок принципів.

Для того, щоб добратися до принципів, свідомість має бути відкритою до вільного мислення, а мисленнєва комунікація повинна вільно вибирати наративи та дискурси.

Отже, друга вимога, це здійснення вибору між цінностями та принципами на користь принципів. Цей вибір має бути дуже жорстким.

Усіх ботів і тролів, які вважають, що все добре і ситуацію нагнітають лише зрадофіли, потрібно просто не запрошувати до дискусії.

Усіх переконаних носіїв цінностей під гаслом «всруся, але не поступлюся» потрібно маргіналізувати в дискусії.

Також в дискусії має бути забезпечена пасивна роль для тих, хто не здатен розуміти різницю між ціннісними розмовами та принциповими розмовами.

Тому ми опинились в проблемній ситуацій. Щоб взагалі вести принципову розмову, ми маємо виключити з комунікації значну частину людей з засміченою новинним наративом свідомістю, з ангажованим під захист олігархічної влади мисленням, з тоталітарними установками на збереження архаїчних цінностей.

А це означає появу значної частини незадоволених і активних людей, які обирають не роль громадян, а підданих, тобто для яких головним є не свобода мислення, а лояльність мислення.

Лояльність мислення – зовсім не те, що політична чи громадянська лояльність. У цьому і проблема. Вільне мислення означає можливість переоцінки цінностей в кризових ситуаціях. А лояльне мислення завжди чіпляється за архаїку, подовжуючи кризу.

Не має значення, до якої системи цінностей, до якої політичної сили, до якого соціального прошарку чи до якого сценарію розвитку подій лояльне мислення. Проблема в тому, що воно саме лояльне, а не вільне.

Тому лояльне мислення – це головна проблема для дискусії на фундаментальному рівні про Україну.