Перезавантаження

31.05.2018 16:35

Сергій Дацюк, джерело: «Украинская правда»

Вже давно в Україні говорять про необхідність перезавантаження.

Але що таке перезавантаження? Що саме має перезавантажитись? Наскільки це змінить наше життя?

Термін "перезавантаження" походить з комп'ютерного сленгу, що з формальної точки зору означає програмне, апаратне, спонтанне чи автоматичне стирання оперативної пам'яті з наступним відновленням роботи у програмному середовищі встановленої операційної системи.

Саме по собі "перезавантаження" звільняє оперативну пам'ять від помилок і відновлює наявну операційну систему. Але буває також і перезавантаження після встановлення нової операційної системи, як правило, її старшої та новішої версії.

Якщо рухатися за змістом цієї метафори, то більшість людей в Україні бажали під час двох революцій саме простого перезавантаження, коли державна система нібито звільнялася від помилок, а стара операційна система в тій чи іншій версії конституції відновлювалася.

Тобто досі українці виходили з того уявлення, що Конституція та українські закони добрі, їх потрібно просто виконувати, і все буде добре. Навіть реформи за західними зразками не призвели до зміни "операційної системи" України, бо вони лише покращували дію системних програм та процедур, але не змінювали власне операційну систему.

Давайте собі уявимо ідеальну модель перезавантаження України на старій оперативній системі: більшість олігархів фізично знищено, більшість корупціонерів у тюрмі, старі представники правлячого класу відсторонені від політики. Що це нам дасть?

Та практично нічого, окрім тимчасового задоволення почуття соціальної помсти.

За 1-3 роки знову виникнуть нові олігархи, в системі держави знову з'являться нові корупціонери, нові представники правлячого класу швидко сядуть на ті ж самі фінансові потоки, відтворять ту ж саму модель політичного торгу, використовуватимуть ту ж саму культуру ексклюзивності та фрагментації суспільства вкупі з тими ж самими соціальними нерівновагами, що і були до того.

Гіпотеза неуспішності уже двох революцій полягає у тому, що саме спрощена політична система, а також пов'язані з нею економічна, соціальна та культурна системи не дозволяють Україні ані розвиватися, ані взагалі існувати.

Якщо користуватися далі цією метафорою, то можна сказати, що рівень складності операційної системи України не відповідає рівню складності програм, які потрібно запускати у відповідь на виклики кризового світу, який надзвичайно ускладнився останнім часом, про що свідчить світова криза.

В принципі, усім державам світу потрібно таке ускладнення операційних систем. Просто менш збійні операційні системи розвинутих держав реагують на світову кризу більш повільніше, ніж доволі збійна операційна система України.

Щоб успішно перезавантажити Україну і сподіватися на проривний розвиток, потрібно створити більш складну модель політико-економічної та соціо-культурної рівноваги.

Але от що бентежить сьогодні уми вузького кола теоретиків та експертів, які взагалі задумуються над цією проблемою.

Нова операційна система для України може не підходити для "заліза", тобто складніша "софтварна" частина потребує іншого рівня складності "хардварної" частини.

Іншою мовою, ментальність українців, структура історичної пам'яті та домінуючі архетипи (причому не тільки юнгівські, але і більш фундаментальні структурні архетипи) можуть не сприйняти нову політико-економічну та соціо-культурну систему.

В такому разі, якщо навіть встановити абсолютно нову і складнішу операційну систему, "комп'ютер Україна" може зависнути при її завантаженні.

Тобто проблемна ситуація в Україні має не політичний характер, а цивілізаційний. Змінювати ментальність, історичну пам'ять та архетипіку можливо на рівні інших більш складних пророцтв та інших більш складних міфів в масовій культурі, інших більш складних мотивацій та цільових програм в освіті та на рівні інших більш складних та більш фундаментальних архетипів у вихованні дітей.

Це означає, що нам необхідно змінити все – виховання дітей, освіту, масову культуру і зрештою саму повсякденність.

Ключова війна за незалежність України – війна за змінювану повсякденність.

Омріяна незалежність України виявилася фатально віртуальною через низький рівень домагань українців. Неможливо бути незалежним, практикуючи просте мислення у світі складних викликів.

Якщо структура залежності складніша, ніж рівень складності бажаної незалежності, який ми здатні опанувати мисленням та супроводжувати своїми мріями, то ми будемо рабами, навіть до кінця не усвідомлюючи цього.

Є лише один спосіб стати незалежними від Росії – мати більш складне мислення, ніж росіяни.

Є лише один спосіб зберегтися як фронтирна країна – мати більш складну і потужну цивілізацію, ніж сусіди.

Є лише один спосіб зберегтися для України – зберегтися у новому світі з новою більш складною моделлю цивілізації, яка потребуватиме більш складних політики, економіки та культури. У цьому світі з її нинішньою операційною системою Україні місця немає.

Ну і наостанок.

Хто все це буде робити? – питають борці за збереження наявної і незмінної повсякденності.

Це будуть робити ті, хто про це думає, хто це розуміє і хто може це робити.

І якщо ви про це питаєте, то значить це будете не ви.