Кого вибарати на нових виборах?

20.04.2018 14:48

Сергій Дацюк, джерело: «Украинская правда»

Виборча кампанія вже почалася. Принаймні так говорять багато експертів та політиків.

І в передвиборні проекти вкладаються вже реальні гроші. А це більш серйозний аргумент, ніж навіть те, що говорять експерти та політики.

Тому найважливіше питання – кого вибирати на нових виборах? Тобто хто саме потрібен на нових виборах?

Відповідь на це питання залежить не від того, як ми оцінюємо нинішню ситуацію, а як ми з вами розуміємо ситуацію політичних виборів як ситуацію вибору подальшої долі країни.

Ми можемо вважати, що все добре, перемог більше, ніж поразок. А можемо вважати, що поразок більше, ніж перемог, і відтак зрадників дуже багато. Але це нічого не скаже нам про засадничу довіру до владних представників правлячого класу – чи в принципі вони готові змінюватися самі і змінювати ситуацію на краще.

Тому найправильнішою тут буде оцінка не довіри до влади взагалі, а довіри до владної частини правлячого класу в контексті довіри до їх намірів. Це інший тип довіри – фундаментальна довіра, довіра за великим рахунком, довіра не до їх нинішніх дій, а довіра до бачення ними перспективи, яка зазвичай приховується за гарними словами, та ще й написаними політтехнологами.

Якщо все йде у вірному напрямку, хоча і є певні проблеми, то вибирати можна ту саму владу. Якщо все йде в неправильному напрямку, то потрібно змінювати не тільки владу, але і саму структуру вибору потрібно змінювати принципово.

Як би владні представники правлячого класу не намагалися приховати дійсну перспективу, завжди є спосіб прямо дізнатися – за тими діями і тими оцінками, які отримують найбільший резонанс у суспільстві.

Але ще один підхід – це аналіз дискурсу, тобто слів, понять, способів оперування ними,, посилань, віднесень, послідовності, логіки їх використання і т.д.

Тому окрім оцінки дій, треба також слідкувати за словами.

Найбільш проблемним є уявлення про те, що нам потрібні нові лідери.

Тобто в проекті "Нові лідери" найгіршим є зовсім не олігархічне походження цього проекту чи уявлення про те, що це спосіб наявного політичного класу оновлюватися в контрольований ним спосіб.

Найгірше в ньому є повне нерозуміння потреб громади України. Звичайно Україні потрібні нові лідери. Але це не є найважливіша потреба.

Лідери це не ті, хто змінює світ, систему, країну. Лідери це ті, хто йдуть попереду в наявних процесах, ведуть за собою, очолюють уже наявні процеси, здійснюють вплив.

В чому збираються лідирувати нові лідери – в корупції, в олігархічному здирництві, в торгах навколо війни?

Україні потрібні не лідери наявних процесів. Україні потрібні новатори.

Лідер – уявлення, що походить з менеджерського підходу. Менеджери – важлива функція. Але змінюють світ чи країну не менеджери. Тобто стати новатором може і менеджер і навіть лідер. Але нам шукати потрібно не лідерів і не менеджерів. Нам шукати потрібно новаторів та ініціаторів, що здатні до роботи з громадою.

Нетерпимість громади досягла такого рівня в Україні, що громада вперше можливо готова не до консервативних підходів, а до інноваційних (соціологи, як завжди, постфактум зможуть це поміряти).

Що це за новатори, які потрібні Україні? Чи можна задати якісь їх нові якості?

Отже інновації на невеликий період стали можливі в Україні, тому що революція розбурхала уяву та ініціативу, псевдореформи показали, що система їх або саботує, або вдало пристосовується, каналізуючи при цьому уяву та ініціативу громади, а війна та олігархи блокують все, що революціонізує цю ситуацію.

Щонайперше, за функцією, нам потрібні не лідери, а новатори (інноватори) або ініціатори, які також здатні до впровадження інновацій та своїх ініціатив, тобто такі, які не тільки можуть запропонувати інновацію-ініціативу, а здатні показати, які її реально можна впровадити.

Тому навіть не думаю, що програма це найкращий спосіб представлення свого підходу в нинішній виборній політиці. Найкраще це проектно-програмний підхід з елементами стратегії, а найкраще – описані моделі нового співжиття в Україні, основу чого складають нові уявлення, нові оцінки, нові смисли, інновації, нові перспективи.

По-друге, нам потрібні такі політики-новатори, які вперше вийдуть на світовий рівень проблематики. Досі українські політики залишалися провінційними і колупалися винятково у своєму національному болоті. Нам потрібно змінити масштаб української політики. Тому нам потрібні політики, які не просто колупаються у світовому болоті, а намагаються привнести туди ініціативи світового рівня з позиції України.

Тобто нам потрібен відхід від споживацького ставлення України до світу. Це важливо також з огляду на те, що досі Україна намагалася лише використовувати сильні країни та міжнародні структури для вирішення питань війни, реформ та навіть продовження олігархічного монополізму та корупції. Пропонуючи інновації для себе, потрібно одразу ж масштабувати їх для світу. Це найкращий спосіб глобального масштабування національної політики, яка дасть несподіваний ефект міжнародної підтримки.

По-третє, такий підхід потребує декількох нових спроможностей. Не маю нічого проти фінансової спроможності – але лише, якщо доведено її неолігархічне та некорупційне походження. Найменший натяк на олігархічні чи корупційні гроші вбиватиме перспективу партії та так званих політичних лідерів.

По-четверте, обов'язково потрібні чіткі проекти чи програми: 1) деолігархізації; 2) не вічної боротьби, а кардинального подолання корупції; 3) не реформ, а конкретних соціальних, політичних та культурних інновацій; 4) плани поновлення територіальної цілісності України.

Окрім того, для нових політиків потрібні дві нові спроможності – соціальна спроможність та дискурсивна спроможність.

Соціальна спроможність нових політиків це здатність опиратися на широкі верстви громади та їх ініціативи, яка має бути вже продемонстрована. Соціальна спроможність – більш важлива навіть, ніж фінансування, яке в олігархізованій країні завжди виглядає підозріло.

А дискурсивна спроможність це здатність опиратися нав'язаному бла-бла-дискурсу олігархічних ЗМІ та просувати власний дискурс.

Чи можна це все проектувати?

Звичайно.

Але це точно не може бути олігархічний централізований проект. Такому віри нема. Неможливо бути залежним від олігарха і боротися з олігархами.

Гроші верств середнього класу, дрібного та середнього бізнесу це найбільш перспективний підхід фінансування.

Кожен новий політик повинен сам рухати свій інноваційний підхід через соціальну та дискурсивну спроможності. Ініціативи громади та соціальні мережі їм на допомогу.

Отже не лідери, а спроможні новатори. І не під вибори, а на довгу перспективу.