Не кидаючи оком на сплюндровану Волинь разом з Холмщиною і Підляшшям, де горіли церкви і священицькі бороди, де вбивали ще задовго до того, як події на Волині стали «геноцидом».
А ось Львів. 1934 рік.
31.01. Група польської молоді побила єврейських студентів Політехніки.
28.02. Польські патріоти шпурнули смердючу бомбу в єврейську крамницю, що торгувала набілом (згідно з неологізмом укрТВ – молочкою).
26.05. Група з 50 студентів увірвалася до будівлі Взаємної допомоги студентів-євреїв і кинула петарду зі смердючим газом, побила кількох єврейських студентів і знищила вітрину. Втікаючи від поліції, патріотичні студенти розбили водовозові кілька сифонів з газованою водою. Навчання на ВДСЄ було припинено.
27.05. Відбулися перші з 1913 р. вибори до міської ради. Багатьох виборців, переважно українців, не допущено до голосування під закидом браку пашпорта, незважаючи на те, що були подані інші документи. Під кінець голосування з багатьох дільниць силою усунуто спостерігачів від опозиції та українців, на інших дільницях їх не допущено до рахування голосів. В результаті поляки отримали 55 мандатів, євреї 16, а українці – 1.
Під час виборів відбулося чимало бійок між поляками а євреями. Зокрема, в Стрийському парку 30 євреїв скинуто в озеро.
В травні 1939 під час нових виборів ситуація повторилася, українців знову не допускали до права голосу, а причина була та, що їхні прізвища були подані в списках в іншій формі, ніж в документах.
28.05. Вночі в закладі екзекутиви Краєвої організації сіоністичної на Костюшка, 8, вибухнула годинникова бомба. Вибухнула пожежа, був знищений архів та кореспонденція, з семи кімнат чотири знищені. В сусідній кам'яниці вилетіли вікна разом з рамами.
4.10. На Марійській площі, 6-7, вибито шиби в парфумерії «Еніс» і кинуто всередину пляшку зі смердючою рідиною. Того ж дня пляшки зі смердючою рідиною було кинуто до кількох інших єврейських крамниць.
24.11. До польського концтабору в Березі Картузькій вислано поета Богдана Кравціва та Романа Кульчицького, редакторів тижневика «Вісті».
27.11. Студенти розтрощили єврейський шинок на Личаківській і побили кількох перехожих.
1935 рік.
22.02. На зібранні студентів Політехніки відбулася дискусія щодо арійського параграфу. А вже 6.03 параграф арійський почав діяти в Студентському Братстві, до якого раніше могли належати і студенти-євреї. Тепер ні.
22.05. В брамі будинку на Ягайлонській, 4, яка належала до єврейської ґміни, вибухнула бомба, яка знищила сходову клітку та склад порцеляни.
Такі випадки стали вже буденними, бо відбувалися надто часто. Бомби закладали не тільки в крамницях, а й в синагогах.
В серпні влада закрила українські часописи «Рідний ґрунт», «Дажбог» і «Юні друзі».
14.11. Вранці в Університеті й Політехніці виникли антиєврейські погроми. На Політехніці побито 8 євреїв, в Університеті — 20, в тому числі й одну студентку. Після того, як втрутилася поліція, бойовики зібралися в саду Політехніки і продовжили нападати на студентів-євреїв.
27.11. Студенти били шиби в єврейських закладах. А також побили випадкового перехожого Озяша Доннера.
3.12. На рільничо-лісовім факультеті Політехніки в Дублянах поляки побили чотирьох студентів-євреїв.
11.12. З метою припинити антиєврейські ексцеси управа Політехніки запровадила в авдиторіях нові приписи. В авдиторіях, що мали три ряди лавок, виділено один ряд для євреїв. На інших двох мали сидіти студенти-римо-католики. В кожній авдиторії вивішено план зали і детально розписано, хто де має сидіти. З забороною мінятися місцями. Проти цього запротестували студенти-євреї, посилаючись на те, що цей припис задовольняє вимогу польських студентів «виділити жидам окремі місця».
За цей протест вісьмох студентів-євреїв було позбавлено студентських прав.
15.12. Побито кілька десятків євреїв.
1936 рік.
19.01. Польські студенти намагалися побити українську процесію.
А ось дуже цікава ситуація: 9.01. Поліція зліквідувала єврейський антигітлерівський (!!!) комітет і затримала його членів.
28.02. Тридцять студентів Політехніки увірвалися на математичний факультет, побили двох студентів-євреїв і двох магістрів. Інші двадцять побили двох євреїв у закладі самопомочі, а потім на Пекарській поранили в голову Мойжеша Премінґера. На медичному факультеті побили ще кількох євреїв.
16.03. Польські студенти рільничо-лісового факультету в Дублянах не пустили на лекції 12 студентів-євреїв. 18.03. Ексцес повторився. Кількох було побито.
26.03. Перед будівлею Політехніки відбулася студентська демонстрація. Вони вивісили на будівлі транспарант «Геть з жидами з Дублян».
18.04. Польська студентська молодь Львова зажадала зупинення допливу євреїв на польські вищі навчальні заклади і категорично боротися проти «жидівських впливів в ділянці преси, літератури, театру, кіна і радія».
29.05. Під час антиєврейських погромів в парку Кілінського побито до смерті кастетами Сальомона Розенмана, який помер у шпиталі.
23.10. В Університеті відбулося побиття євреїв, які не бажали сидіти на окремих лавах, а одного навіть поранили ножем (!) в плечі. Наступного дня групи народовців били єврейські шиби, але не минули й українських – вибито було вітрину книгарні «Рідна школа». Потім лупцювали перехожих, одному вибили око, розбито шиби в 20 крамницях.
23.11. В знак протесту проти лавок євреї слухали лекції навстоячки.
26.11. Групи студентів били шиби редакцій газет, які негативно відгукувалися про погроми, і блокували входи до єврейських крамниць, не пускаючи туди поляків.
2.12. Віче студентів університету (біля тисячі учасників) вимагало відокремлення євреїв в авдиторіях, а в майбутньому цілковитої заборони вступу євреїв на вищі навчальні заклади.
21.12. Дійшло до кумедії. Студенти Політехніки, аби перебити бізнес клятим жидам, взялися самі торгувати рибою. Націоналістична преса, звісно, їх підтримала, мовляв, «завдяки цьому риби будуть потрапляти просто з рук польського продавця до польського покупця».
1937 рік.
28.02. 800 студентів-євреїв розпочало голодування, протестуючи проти лавкового ґетта. Протест студентів підтримало єврейське інженерне товариство. Натомість націоналістичні студенти започаткували акцію «середа без жидів». Студенти-євреї продовжили слухання лекцій навстоячки, але викидання їх з авдиторій продовжилися.
16.03. Студентське віче Університету зажадало усунути професорів-євреїв, не приймати на навчання єврейської молоді і звільнення зі шкіл учителів-євреїв.
17.03. Бойовики не пускали студентів-євреїв на медичний факультет Університету, а тих, кому вдалося прорватися, викинули на вулицю. Євреї боронилися, дійшло до бійки. Потім бойовики кидалися на вулицях на перехожих. При цьому було побито й кількох християн.
Цікаво, що ендецькі студенти при єврейських погромах волали «Хайль Гітлер!» і підносили при цьому по-фашистівськи руки.
Оголошено «День без жидів».
6.05. Об'єднання Поляків Червенської Землі ухвалило резолюцію, вимагаючи зменшення кількості годин українською мовою до однієї третьої всіх навчальних годин, а також займати посади директорів шкіл у воєводствах львівському, станіславівському та тернопільському, як і в приватних українських школах, винятково особам польської нації, які беруть діяльну участь в польському житті.
10.10. Групи польської молоді вибили шиби в книгарні НТШ, в крамницях Маслосоюзу та в крамниці «Достава» і цукерні «Форту Нова», розбито українські вивіски і побито українця за вишиванку. Українські студенти виступили проти лавкового ґетто і підтримали євреїв.
В міській раді заборонено депутатам вживати українську мову.
1938
25.02 Під час лекції Г. Штейнґауза в університеті поляки побили єврейських студентів і студенток, а потім напали на учасників семінару Яна Яніва, який вівся українською мовою, побили і розігнали студентів-українців.
Пізніше на еміграції пан Штейнгауз буде писати про український антисемітизм.
2.07. Газети раділи, що за відсутності президента міста на відкритті Шостого всепольського конгресу Садових Товариств вдалося уникнути страшного конфузу: бо міг учасників конгресу привітати віце-президент жид!!!
20.07. «Централя Християнських Рестораторів нагадує, що ресторації «Атляс» на ринку (власник Едмунд Тарлєрскі), Штадтмюллер на Ринку (завідувач Мориц Тейтельбаум), «Буфет Живєцкий» на Легіонів, 13 (власник Фляйшер), є жидівським фірмами».
25.09. Польські бойовики знову трощили українські вітрини і шиби в українських інституціях, в монастирі студитів, а потім і в єврейських. Намагалися також прорватися на терен собору Юра, але їм завадила поліція.
11.10. Погроми українські повторилися, знову вибито кілька десятків шиб і вітрин інституцій та в кількох десятках українських крамниць.
12.10. Те саме. Знову трощать. Намагалися увірвалися в редакцію «Діла». Побивши українські шиби, взялися за єврейські.
1.11. Те саме.
3.11. Антиукраїнське віче в Політехніці ухвалило резолюцію, вимагаючи ліквідації усіх українських інституцій як культурних так і господарчих, шкіл з українською мовою викладання, усунення українських і єврейських написів з вулиць «польського Львова», заборонити українське радіо та звільнити всіх українських і єврейських працівників Політехніки. Після віча студенти влаштували погроми в українських та єврейських крамницях.
Такі події відбувалися ледь не щодня, починаючи з перших днів II Річпосполитої у Львові (погром 1918 року) і аж до самої війни. Їх можна виписувати і виписувати. Поляки зараз люблять з українців робити антисемітів, хоча не зафіксовано жодного єврейського погрому, вчиненого українцями, які й самі були жертвами погромів.