Я ще 14 вересня написала для "Нового времени" блог під назвою "Театр абсурду. Навіщо Саакашвілі зробили героєм". І починався текст так: "Я вважаю ситуацію навколо Міхеїла Саакашвілі дуже кепською. Мене, чесно кажучи, лякає, коли влада приймає безглузді рішення, що приводять її до цугцвангу, і незрозуміло: а що робити далі?"
Зараз можу це повторити ще раз. Ну кому прийшло в голову (боюся, таки в інше місце) позбавити Міхо громадянства, коли він вже перебував на маргінезі і мав рейтинг 1.8%? Нащо було витягати його у центр уваги?
А тепер начувайтеся. Цугцванг. Що тепер з ним робити? Очевидно, що влада не може застосувати силу, добре пам'ятаючи, що колись було потім.
Думаю, й на виручку Саакашвілі люди кинулися не тому, що підтримують його ідеї, а тому, що - будемо чесні! - дуже не люблять владу. "Влада переслідує, значить наш! На нашому боці!" І ніяким доказам прокуратури вони не повірять.
І це серйозно. Річ же не в Міхо, а у владі, у тому, що ті проблеми, на яких спекулює Саакашвілі, вони ж насправді існують. Про це вже відверто говорять і наші партнери з Європи і США. Корупція, мільйонні крадіжки, безкарність злочинців і ще чимало. І - відсутність відвертого діалогу влади з народом, замість цього - пафосні промови, які тільки дратують людей.
Небезпечний не сам Міхо, а сама вибухонебезпечна ситуація.
Зараз слухаю Саакакшвілі і чомусь згадую Леніна на броньовику. І з фінансуванням тоді допомогли німці. І кого це відлякало? Що було далі - ми знаємо. Владу захищали, здається, лише юнкера та жіночий батальон.