І всі сторони мають невелике бажання, щоб утриматися від неї.
Ще зовсім недавно ми в Україні переконували себе та світ, що немає у нас громадянської війни, що це зовнішній агресор її інспірує, провокує та підтримує.
Але от зараз ми підійшли до тієї межі, коли вже не зовнішній агресор просуває війну, а внутрішня агресія розчарованих громадян та епічні глупство і глухість влади можуть спричинити таку війну.
Які засадничі причини можливої громадянської війни?
Будь-яка громадянська війна настає з однієї причини, яка може бути розглянута на різному рівні розуміння – через ускладнення світу, яке спричиняє народження нових ідентичностей, які конфліктують зі старими.
В раціональному розумінні нові та старі ідентичності повинні узгоджуватися в неперервній громадянській комунікації порозуміння.
Але дуже часто виникають причини, які роблять неможливою таку громадянську комунікацію порозуміння. Таких причин буває багато. Давайте відмітимо лише ті, які діють сьогодні в Україні.
Старий індустріальний світ приречений на руйнування, на заміну йому народжується новий постіндустріальний світ (комп'ютерно-мережевий, віртуальний, космічний, структурно-технологічний і т.д.)
Проблема у тому, що українські олігархи виникли в тому старому індустріальному світі, і вони триматимуться за нього, хай навіть всі українці помруть.
Старий світ монопольного надання послуг державами приречений на руйнування, на заміну йому народжуються з одного боку, корпорації, які корумпують ці держави, беручи їх в оренду політично чи здаючи їм в аутсорсинг свої економіко-правові послуги, з іншого боку, нові громади, яким водночас потрібно контролювати як держави, так і корпорації, на що (історично так склалося) у них немає ані ресурсів, ані вміння, ані знань.
Проблема у тому, що українські корумповані чиновники жорстко прив'язані корупцією до індустріальних олігархів, і всі вони разом зацікавлені у тому, щоб середній клас як основа нових громад ніколи не з'явився в Україні, бо він прирече їх на загибель.
Старий світ корпоративного олігархічного монополізму приречений на руйнування, на заміну йому народжується світ диверсифікованих ринків товарів та послуг, де крупні корпорації-немонополії жорстко відрізнятимуться від крупних корпорацій-монополій (олігархій).
Проблема у тому, що допоки є олігархи, виникнення крупних корпорацій-немонополій, як і середнього класу (тобто середніх та дрібних корпорацій), є неможливим. Олігархи це такі паразити, які не допустять виникнення диверсифікованої економіки та середнього класу – вони будуть корумпувати держави, знищувати ринок конкуренції та стримувати розвиток середнього класу до останнього моменту свого життя.
Тобто середній клас ніколи не зможе домовитися з олігархами, бо вони антагоністи. Громада ніколи не зможе домовитися з корумпованою державою, бо вони антагоністи.
Отже усі розмови про можливість співіснування це велика брехня. Співіснування неможливе. Можливе лише або цивілізоване руйнування олігархій та корумпованих держав, або шляхом громадянської війни.
Отже всередині цих протиріч можливе лише одне порозуміння – про цивілізовану поразку архаїчних форм економіки та політики. Порозуміння про співіснування неможливе.
Україна пробувала цивілізовано руйнувати олігархії та корумповану державу протягом трьох років після Революції Гідності. Але українцям постійно намагалися нав'язати порозуміння щодо співіснування з ними.
З цього нічого хорошого не вийшло. Звідси агресія громади. Звідси реальна можливість виникнення громадянської війни.
Як взагалі так буває, що настає громадянська війна?
Водночас засадничі причини для громадянської війни можуть існувати, але громадянська війна може так і не настати. Коли ж вона все-таки настає?
Перший крок до громадянської війни робить правлячий клас, коли делегітимує державу та партії.
У нас з квітня 2016 року не існує Парламентської Коаліції, а владні партії поступово втрачали легітимність, допоки не отримали практично нульову довіру. Довіри немає до Президенти. Довіри немає до Уряду.
Чи можна жити в такій ситуації? Можна, якби все було гаразд. Але в такій ситуації неможливо завершити війну, неможливо проводити якісні реформи і т.д.
Така ситуація породжує не тільки недовіру громади до влади, але і недовіру всередині самої влади: представники влади відмовляються представляти владу, в кращому випадку вони погоджуються лише на персональну відповідальність.
Більше того, така ситуація породжує відцентрові тенденції: місцева влада все частіше критикує центральну, звалюючи на неї всю провину в тому числі за власні корупцію, крадіжки, помилки.
Завжди може існувати так звана розмова по суті. От викладене тут вище – це приклад розмови по суті. Причому розмова по суті відбувається поверх статусів – нарівних, в деякому солідарному просторі комунікації, де всі сторони чують одна одну.
Солідарний простір комунікації після Революції Гідності існував дуже недовго – десь до осені 2015 року. Потім солідарний простір руйнується, і тепер вже влада не просто не є солідарною з громадою, вона практично не говорить з нею, а як говорить, то лише в режимі повчального монологу, в режимі звинувачень в діях на боці ворога, в режимі шантажу – "підтримуйте нас, бо Путін нападе".
Розмова по суті це коли говорять про дуже жорсткі екзистенційні речі, де на кону фізичне виживання, де говорять прямо – або так, або ми вас знищимо фізично.
Тобто влада досі уникає розмови по суті. Способи уникнення можна постійно спостерігати – уникнення відповідей на питання про незаконне збагачення, корупцію, крадіжки, здирництво, військову зраду і т.п., дріб'язковість контраргументів, нещирість.
Якщо так багато людей говорять про зраду, то від того, що ми назвемо їх зрадофілами, зрада нікуди не дінеться. За зраду у війні нинішній владі доведеться відповідати рано чи пізно.
Панове владоможці!
Питання не стоїть про другий термін нелегітимного Президента. Питання стоїть про спосіб завершення ним живим і здоровим нинішнього терміну перебування при владі.
Питання не стоїть про продовження роботи нелегітимного Парламенту. Питання стоїть про те, у який спосіб якомога цивілізовано та ефективно його можна переобрати без громадянської війни.
Питання не стоїть про подальше співіснування з олігархами. Питання стоїть про те, як якомога безболісніше для економіки знищити їх монополізм та прибрати їх від впливу на політичну владу.
Ті протестувальники, які сьогодні знаходяться біла Верховної Ради, з усіх сил намагаються стримати агресію проти влади.
Панове владоможці, не дайте провокаторам розв'язати громадянську війну!
Адже тоді владі залишиться лише один шлях – диктатура і силова зачистка всіх незгодних. А це означатиме громадянську війну та розкол країни.
Українська громада в своїй масі і в своїх публічних намірах дуже прагне всіх владоможців лишити живими і здоровими, змінивши в абсолютно легальний спосіб всю владу та відновивши її легітимність.
Задля громадянського миру влада має щось зробити.
Або влада має щось надзвичайно привабливе придумати і переконати в цьому громаду.
Або ж влада має піти геть.