Кандидатів, в принципі, небагато. Потрібно розуміти, що українці точно не займалися такими поставками. Ми навряд чи стали б щось поставляти політичному режиму, який зараз знаходиться під західними санкціями.
Очевидно, що технології, про які йде мова у статті, є не у всіх: Китай та Росія. У першу чергу, думаю, що розслідування буде вказувати на Росію. У РФ є досвід поставок зброї не тільки в КНДР, але й у Сирію та Іран. І для Москви технічно зараз дуже зручно повернути ситуацію так, щоб у скандал виявилась втягнутою Україна.
Чому? Є вкрай важливий нюанс – і для нас, і для Росії. У США розглядається питання щодо поставок Україні летальної зброї. І очевидно, такий скандал дуже серйозно підірвав би навіть не експертну, а громадську думку щодо цієї перспективи. Тому Кремль у цьому, безумовно, зацікавлений. Думаю, що РФ буде розкручувати подібні скандали й надалі.
Я не виключаю, що у таких історіях можуть бути зацікавлені деякі українські політики, які хотіли б «здати» інтереси нашої країни, щоб отримати як електоральну підтримку, так і підтримку Заходу. Але це другорядний бенефіціар. Головна дійова особа – все ж таки Росія.
Потрібно відзначити: якби не було миттєвої реакції України на цю публікацію, то не було б і реакції того експерта, на якого посилається The New York Times. Він вже спростував тезу, що українська влада причетна до поставок двигунів для північнокорейських ракет. І ми надовго застрягли б у цій історії, як це було з кольчугами. Але цього разу оперативність реакції нас врятувала – думаю, що значних іміджевих втрат для України не буде.
Проте зараз дуже важливо всій українській політичній еліті зайняти чітку і єдину позицію у цьому міжнародному питанні. Якщо зараз хтось із наших політиків почне сумніватися, мовляв, хтось дійсно міг провернути такі поставки, то скандал триватиме. Тільки вже з посиланням на слова українських політиків. І у цьому випадку, ситуація точно вдарить по іміджу всієї країни.