Без чесного суду нема ні справедливості для простої людини, ні захисту прав власності для інвестора, ні оборони від свавілля чиновника, «силовика» чи монополіста. Без чесного суду немає відчуття захищеності і безпеки, що, з якого боку не поглянь, є базовим для людини.
І навпаки: без корумпованого суду немає шансів ні у рейдера, ні в олігарха, ні у будівничого хитромудрих схем. Здається, ось він, той ключик, яким відмикаються кардинальні зміни на краще в країні.
Однак битва за цей ключик відбувається у повній тиші. Немає ні прискіпливої уваги журналістів, ні яскравих телепередач на головних каналах, ні великих громадських демонстрацій з вимогами. Ця історія повна таких сюжетних поворотів, що журналісти мали би ними піднімати рейтинги телеканалів, а письменники планувати ривок до літературних премій. Я не бажаю літературної премії, але спробував неупереджено розібратися.
Епічність подій, повна тиша і закручений сюжет наводять на думку про Зоряні Війни, що відбуваються у безмовному космосі. Щоб вам було легше розібратися і приємніше читати, ось шість епізодів цієї величної епопеї. Звичайно, я зберіг назви, придумані Джорджем Лукасом.
Епізод 1. Прихована загроза
Судова реформа передбачає повне перезавантаження судів, і це вже є перша перемога: адже спочатку існував проект простої переатестації суддів (приблизно так відбулася реформа прокуратури), але він був визнаний неприйнятним. Ми з вами знаємо: все, що будується з нуля, має шанс стати ефективним і чесним, а все, що ми намагаємося відремонтувати — неминуче не працює, незалежно чи то капітальний ремонт, чи косметичний. Полагодити нічого не можна, лише зруйнувати старе і поставити нове.
Перезавантаження починається з Верховного Суду, наступними етапами підуть апеляційні суди та суди першої інстанції (хоча на вакантні посади вже оголошено конкурс). Так чи інакше, вся історія розтягнеться на роки — але успіх чи провал Верховного Суду визначить успіх чи провал всієї реформи на десятиріччя. Причому ключовим питанням тут є саме довіра до судової системи. Вона або народиться, або ні. Ми повернемося до цього найважливішого питання наприкінці.
Суддів Верховного Суду добирають здебільшого судді, для того існують спеціальні органи — Вища кваліфікаційна комісія суддів, Вища рада правосуддя. Але є унікальна противага — Громадська рада доброчесності, що складається з відомих активістів, які мають відповідну професійну підготовку. Їхнє завдання — не допустити тих кандидатів, що відомі своїми корупційними чи неправосудними діями, що не можуть пояснити джерела свого майна, «засвітилися» у справах Майдану тощо. Отака диспозиція основних сил, а диявол (тобто Дарт Вейдер), як відомо, ховається у дрібницях. Зараз ми побачимо його фігуру з-поза деяких ситуацій.
Зазначимо, що серед кандидатів до Верховного Суду є дуже цікаві персонажі. Я навіть не про величезні непоясненні статки та «засвітку» справами Майдану. Є група суддів, які заздалегідь звернулися до Конституційного Суду про визнання всього конкурсу до Верховного Суду неконституційним, але водночас подали свої кандидатури до нього. Чи може бути суддею Верховного Суду людина, яка заздалегідь заперечує правомочність цього суду? Це не єдиний фантастичний поворот сюжету. Є кандидати, щодо яких Європейський суд з прав людини визначив факт свідомого викривлення його рішень — по ідеї, вони вже мусили би сидіти в іншому місці залу судових засідань, на лаві підсудних.
Епізод 2. Атака клонів
Хроніка подальших подій нагадує змагання з перетягування канату. Балотуватися до Верховного Суду дозволили не лише суддям, але й адвокатам та правникам-науковцям, це #перемога. Але не допустили колишніх міліціонерів, це ще одна #перемога. На подання документів було відведено дуже мало часу, не було жодної загальнонаціональної пропагандистської кампанії, це невеличка #зрада. Була запроваджена електронна черга на подання документів, це #перемога. Але про неї знали лише старі судді, це #зрада. Комісія приймала документи якісно та оперативно, це #перемога. Але закон протрактували так, що багатьох адвокатів і науковців «зрізали» ще на етапі допуску до конкурсу (якщо якихось документів не вистачало, це неможливо було виправити), це #зрада. Поки що начебто баланс, чи не так?
Тут починається історія, яка комусь може нагадати байку про десять негренят — насправді ж це історія Дункана МакЛаода, з тією різницею, що в живих мають залишитися 120, а не один.
В електронну чергу стало близько 1400 осіб, з них подали документи 846. Потім була так звана спецперевірка, яку роблять спецслужби, і залишилося 653. Наступним кроком була перевірка знань за допомогою тестування і практичного завдання, після цього залишилося 382.
Тестування пройшло бездоганно: онлайн-трансляція, автоматичне сканування відповідей та визначення результатів, повна відкритість даних (для порівняння, у 2011 році було всяке, аж до втручання у роботу інформаційних систем, відомого у народі під назвою «транзитний сервер»).
Епізод 3. Помста ситхів
Наступним етапом було практичне завдання, що повністю відповідає специфіці роботи суддів Верховного Суду. Кандидат отримує рішення попередньої інстанції та касаційну скаргу на нього, і йому треба написати обґрунтовану постанову, що або залишає в силі рішення нижчої інстанції, або скасовує його. Хто трохи мав справу із судами, той знає, якими розлогими і детальними зазвичай бувають обґрунтування, і в цій процедурі — традиція, сила та гордість юриспруденції. Кандидати писали рішення п’ять годин руками, без жодних технічних пристроїв, які допомогли би їм, наприклад, подивитися прецедентні рішення чи іншим чином отримати підказку. Для розгляду відповідей конкурсна комісія (цю роль грає Вища кваліфікаційна комісія суддів) розділилася на чотири частини, відповідно до 4 палат майбутнього Верховного Суду: адміністративні справи, цивільні, кримінальні та господарські.
Після практичного завдання залишилося 382 кандидати. Нагадую, «в живих мають залишитися» тільки 120.
Тут починається перша маленька #зрада: як виявилося, деякі судді отримали як завдання справи, які вони розглядали у реальному житті півроку тому. В принципі, це не страшно: все одно неможливо запам’ятати всі деталі, а тим більше відтворити обґрунтування. Окрім того, судді не знають, чи правильні вони тоді винесли рішення, з погляду конкурсної комісії. Хоча, безумовно, несправедлива перевага для таких кандидатів є: адже більша частина часу витрачається на ретельне ознайомлення з деталями справи, а тут вони вже все знають.
Конкурсні роботи, звичайно, знеособлені. Але не дуже важко впізнати почерк або ж знайти заховане у тексті кодове слово. Ми, виховані на «транзитних серверах», і не таке бачили. Можливо, підозри би не було, якщо би не промовисті ситуації, коли судді, відомі своїми якісними текстами рішень (на їхніх текстах вчать молодих суддів), не проходять, — а натомість судді з сумнівною репутацією проходять. (Що цікаво, на самому початку кількість старих суддів становила біля 50% з усіх кандидатів, а після відсівів їх стало 70%, пізніше навіть 80% — можна сказати, що судді краще за адвокатів та науковців підготовлені до суддівської роботи, а можна запідозрити намагання судової системи не пустити чужих.) Загалом результати практичного завдання сильно розходяться з тестами, що були на попередньому етапі, і це також підозріло. Ще одна підозра полягає у порушенні того, що математики називають нормальним розподілом, або кривою Ґаусса: якраз у тому місці, де межа між прохідними та непрохідними кандидатами, є дивний провал. Невже хтось механічно розподілив кандидатів на дві групи — переможців і переможених? Не хочеться у це вірити.
Переходимо до наступного етапу #зради. Виявилися кандидати, які начебто не пройшли тест, але показали високі результати за практичною вправою. Начебто вони мали бути відсіяні на попередньому етапі, але виявилося, що конкурсна комісія розглядає оцінки за обидва етапи сумарно. Чи можна тут говорити про зміну умов конкурсу під час самого конкурсу? Чи не закладаємо ми тут підстави для того, щоб підсумки конкурсу легко можна було оскаржити? Як ставитися до кандидатів до Верховного Суду, які не пройшли тест на знання, але чудово виконали практичну вправу?
І це ще не все. При виставленні оцінок члени конкурсної комісії спілкувалися між собою. Будь-яка людина, яка має досвід проведення конкурсів, знає: це призводить до уніфікації оцінок та зменшення незалежності оцінювання. Додам до цього, що про критерії оцінювання нічого не відомо. Чи можна вважати таке оцінювання достатньо об’єктивним, аби побудувати довіру до майбутнього складу Верховного Суду?
Всі ці підозри можна було би зняти дуже просто — опублікувати конкурсні роботи. Чом би й ні? Чого бояться кандидати та конкурсна комісія — обговорення у Фейсбуці? Публікація робіт зняла би всі питання і щодо впізнавання по почерку чи кодових словах, і щодо розходження результатів з тестами та провалу у нормальному розподілі, і щодо переваги тих, хто мав робити вправу на власних справах тощо.
Епізод 4: Нова надія
Перевірку доброчесності суддів здійснює Громадська рада доброчесності. Наразі ці люди працюють буквально день і ніч, без вихідних: перевірити майно та історію судової практики 382 кандидатів за стислий термін — це на грані людських можливостей. (Можете не сумніватися, що строки для перевірки їм встановили неймовірно стислі, помічників для збору даних їм «не положено», ну й взагалі умови створені доволі скрутні, як для справжніх джедаїв.) На момент написання цих рядків перевірено вже понад 200. Тому вже можна відкрито сказати про тенденцію.
Громадська рада доброчесності не має права голосу, вона лише надсилає конкурсній комісії (Вищій кваліфікаційній комісії суддів, ВККС) свій висновок щодо доброчесності судді — позитивний чи негативний. З першої «хвилі» співбесід з 131 кандидата 55 отримали негативний висновок — здебільшого не змогли пояснити джерела походження майна або спростувати інші очевидні ознаки недоброчесності (наприклад, пояснити свою недостойну поведінку у публічних місцях, записану на відео). З цих 55 негативних висновків лише 13 були прийняті ВККС, а решта 42 кандидати, незважаючи на очевидну недоброчесність, продовжують брати участь у конкурсі. (Причому ВККС знімає з конкурсу за дрібні порушення, а суддів Майдану, найбільших багатіїв, суддю по справі Юлії Тимошенко тощо залишив.) Остаточне рішення буде прийнято на пленарному засіданні ВККС: для подолання негативного висновку Громадської ради доброчесності потрібно 11 голосів з 16.
Звичайно, засідання буде проходити за зачиненими дверима. Це пояснюється необхідністю зберегти незалежність голосування, захистити кандидатів та членів ВККС від тиску тощо. Все начебто справедливо. Але занадто висока ставка на кону: не лише склад Верховного Суду, а доля всієї судової реформи, а значить, доля всіх реформ у країні. Достатньо зробити голосування відкритим і поіменним, а також дозволити представникам Громадської ради доброчесності виступити і дати пояснення щодо негативних висновків.
До речі, кожен громадянин може повідомити дані про нечесного суддю за цим посиланням або ж на сайті Громадської ради доброчесності. Подивіться, там багато цікавого.
Епізод 5: Імперія завдає удару у відповідь
Практика українських реформ часто буває такою: все начебто йде гаразд, але якесь важливе рішення відкладається на останній момент, і в останній момент спотворює всю картину та паплюжить всю величезну попередню роботу.
Так що ось вам найцікавіше. Останній етап відбору — співбесіда членів ВККС з кандидатами. Співбесіда є основним фактором перемоги чи поразки кандидатів — за її підсумками можна отримати 790 балів з 1000, тобто на всі попередні етапи разом припадає лише 210 балів.
Критерії оцінювання? Вони невідомі. Чи треба далі пояснювати?
Для забезпечення довіри до судової реформи було би правильно заздалегідь опублікувати критерії оцінювання на співбесідах.
Але є ще один гарний крок до прозорості та довіри: опублікувати поточний рейтинг кандидатів за результатами тестів і вправ та оновлювати його за підсумками співбесід. Адже тоді буде зрозуміло, як виступили ті, хто отримав громадську «довідку про недоброчесність». Можливо, ми марно переживаємо? А можливо, вони посідають найвищі сходинки? А можливо, оцінки їм будуть виставлені заднім числом? Без відкритого рейтингу це не зрозуміти.
Епізод 6: Повернення джедая
Цей епізод зоряної саги ще не відзнятий. Яким він буде, залежить від нас. Чи зможе громадськість достатньо підкріпити свою вимогу прозорості оцінювання та врахування доброчесності кандидатів? Нагадаю, йдеться про наступні вимоги:
- Опублікувати конкурсні роботи (практичні вправи).
- Дозволити на цьому засіданні виступити представникам Громадської ради доброчесності.
- Заздалегідь розробити та опублікувати критерії оцінювання на співбесідах.
- Опублікувати виставлені кожним членом ВККС оцінки на співбесідах та рейтинг кандидатів за результатами всіх етапів (це треба зробити до пленарного засідання).
- Зробити відкритим і поіменним голосування на пленарному засіданні ВККС, де буде вирішуватися доля тих, хто отримав негативний висновок щодо доброчесності.
Момент істини наближається: 26 травня відбудуться останні співбесіди. Фактично в цей момент склад Верховного Суду буде в основному визначений. За кілька днів ВККС голосуватиме щодо прийняття чи відхилення висновків про недоброчесність, і це остаточно визначить переможців. Це будуть або незаплямовані висококваліфіковані судді, адвокати та науковці — або протягнуті «під килимом» зручні (керовані) кандидати з мінімальними знаннями та великими статками, «важкою працею» накопиченими протягом суддівської кар’єри. Перший сценарій проштовхне країну в майбутнє на десяток років. Другий сценарій відкине її на десяток років назад.
Наостанок підкреслю свою позицію. Поки що немає #зради, ні #перемоги. Ми просто не знаємо, що є на даний момент. І саме цей рівень прозорості не влаштовує громадських активістів, які слідкують за перебігом подій.
Нам конче необхідно провести конкурс таким чином, щоб створити величезний рівень народної довіри до новообраного складу Верховного Суду. Без довіри не буде нічого, ми це знаємо вже на десятках прикладів. Без довіри вся судова реформа, всі зусилля будуть марними. Без довіри до Верховного Суду загальмує і спаплюжиться все, що досягнуто останніми роками зусиллями тисяч людей, кров’ю десятків тисяч, надією мільйонів.
Не проґавимо шанс.