Чи чекати нам політичного оновлення?

14.03.2017 16:33

В українській політиці не існує весни.

У світ вийшло свіже число РІА-Львів, і там можете знайти мій текст про весну, час тотального оновлення. Чи чекати нам політичного оновлення? - деякі уривки публікую тут.

...В укр.політиці не існує весни. Не існує такої пори, коли політика проходить етап оновлення. Укр.політика не оновлювалася з кінця 90-х. Ми бачимо на політичній арені досвідчених шакалів, одягнутих і підшитих по новому сезону. Ключовими людьми наших із вами весен і осеней є все ті ж діячі кінця 90-х, і жоден листопад (мирний чи кривавий) не здатен цього змінити. На троні, під троном, біля трону, ззаду трону – все ті самі заслужені ветерани олігархату. Вони з нами назавжди. Тому що ми завжди воліємо вірити в краще, а не бачити гірше. Оптимізм затьмарює наш глузд і повиває його в синьо-жовті пелюшки. Ми занадто весняні. Ми занадто безрозсудно віримо в оновлення, яке ніколи так і не настає.

...Старі завжди з‘їдають нових. Маніякальна віра в оновлення заважає побачити всю декоративність так званих нових. Важковагові політики мають в одному місці всіх цих чесних вискочок, ключові рішення далі приймаються кулуарно й загадково – отже, старі підбирають із вулиці та фейсбуку красивіших нових і ними спочатку затуляються, потім підтираються. Міжфракційно і багатофрикційно. Новим це спочатку дуже боляче, а потім навіть приємно почуватися викинутими із системи – і ось нові, які ще вчора божилися ламати систему з середини, знову потрапляють в своє звичне середовище існування: вони далі проти системи, вони далі ніби збоку й осторонь, самозакохані й горді імпотенти, що скапують вазеліном.

...Безпомічні й безпорадні нові існують для легітимізації старих, і старі зацікавлені в наявності нешкідливої маси нових, які теж потрошки стають ласими до накопичення благ. Незадоволені нові потрібні старим як вигідна декорація демократії та внутрішньої критики. Для цього туди і брали нових – щоб вони випускали пар. Наша віра в оновлення породжує цілу когорту клавіатурних героїв із депутатськими значками. Я прийшов, я не дозволю, я не буду терпіти, з нами Бог і Україна – це цитати типового нового парламентаря, хоча більше воно скидається на голос із повстанської палатки десь о п’ятій ранку, коли найбільший бодун.

...Що робити з нашою вірою в оновлення? Що робити з демісезонною слабкістю народу, здатного проявляти себе лише пізньою осінню, коли вже запізно? А нічого. Попросту треба перестати оновлювати неоновлюване. Перестати вірити, що трійко-четвірко наших файних хлопців змінять систему, яка здатна їх підкупити всього лише за три чи чотири срібляники. Нам потрібно перестати постійно виряджати весну туди, де її бути не може. 5% хороших людей у політиці рятують реноме 95% лайна. І нам вистачає оцих нещасних 5%, аби обманювати себе, ніби вони можуть щось змінити. 5% хороших пролонговують розкішне життя оцим 95% лайна. Я за те, аби політика стала на 100% лайном. Тоді кожен, хто любить весну, не матиме спокуси ступити на територію політичної гноївки. Тоді 5% хороших не служитимуть вигідною ширмою для 95% нехороших. Тоді весна перестане пускати нам дим в очі. І оновлення тоді вже точно не буде суто гардеробним поняттям.