Показ фільму у Вінниці, який я вважав цілком буденним заходом і сприймав просто як привід зустрітися з жителями Вінниці та краще пізнати це місто, раптово перетворився на справжню драму.
Вранці адміністратор готелю "Поділля" сказала нам, що в конференц-залі згорів кабель, і зникло світло. Я зрозумів, що нам просто намагаються зірвати показ, і сказав, що ми візьмемо з собою переноску та підключимо електрику з іншого поверху. Після цього адміністратор передзвонила і сказала, що кабель полагодили.
За 10 хвилин до початку показу, коли в залі зібралося близько 100 чоловік, світло відключили вже у всьому готелі. Місцеві тут же визвалися допомогти і привезти дизельний генератор. Хвилин 20 ми чекали, поки його підвезуть. Коли ж генератор привезли і завели, приїхав наряд поліції, який заявив, що генератор сильно шумить і нібито заважає жителям прилеглих будинків. В цей час на годиннику було лише близько 18:30, тому претензії з приводу шуму виглядали дивно. Зупиняти генератор відмовилися. Поліцейські склали адміністративний протокол, але силу застосовувати не стали.
В результаті показ почався на годину пізніше. Після того, як адміністрації стало ясно, що фільм все одно йде, хвилин через 10 роботи генератора, світло в готелі включилося знову. Тож фільм люди все ж таки подивилися.
Чесно кажучи, не думав, що аматорський фільм, в якому немає будь-якого шокуючого компромату, а є тільки роздуми на тему новітньої історії України, може викликати таку реакцію.
Найбільше мене в цій історії вразив наступний момент. Коли світло зникло, люди спочатку трохи погомоніли, а потім хтось раптом став співати гімн України. І весь зал встав і теж заспівав у повній темряві. Це був дуже зворушливий момент, який довів, що Вінниця все-таки сильно відрізняється від Єнакієвого.