Гра Путіна в контексті мінського тупіка

09.03.2017 14:09

Мінськ в тупіку. Скоріше він просто вичерпався, і шансів реанімувати його практично немає.

Від самого початку ключовою функцією Мінська був час, і кожна зі сторін намагалася використати його на свою користь. Україні був потрібний «таймаут» після серйозних поразок на фронті, Росії потрібне було поле маневру, щоб переформатувати міжнародне середовище під себе. Захід же вхопився за Мінськ як за рятівну паличку проти екскалації конфлікту. Втім, тільки відверті мрійники могли думати, що ці домовленості будуть виконані.

Ситуація кардинально змінилась. Україна передихнула і додатковий час, нажаль, не використовується ні на реформи, ні на значне посилення армії. Путін чекав на переформатування відносин після перемоги Трампа, але схоже поспішність росіян поховала цю перспективу на найближчий час. В ЄС теж бажані перемоги популістів раптом стали примарними, а скасування санкцій вже навіть не видається реалістичним. Час став не потрібний жодній зі сторін. Тому в цьому цейтноті росіяни будуть змушені переходити до нових активних дій.

Стратегічна гра на загальну дестабілізацію

Загальна дестабілізація в Україні залишається одним із ключових політичних рішень для Путіна. Проте варіанти розхитати ситуацію зсередини, в умовах постійної фінансової і політичної підтримки Заходу – не спрацьовують. Опозиція залишається слабкою, а можливий вихід Ахметова з Оппоблоку, ще більше послаблює шанси на дестабілізацію. Хаотичні спроби організувати новий Майдан розвалюються через відсутність цілісного суб’єкта. Тому виникає потреба шукати інших політичних сценаріїв загального розвалу України. Одним і з таких сценаріїв і може бути різке повернення ОРДЛО без мінських домовленостей. Що це дає Путіну:

Удар по українській економіці, яка якраз почала підніматись. Навіть якщо уявити серйозну підтримку Заходу по відбудові, то відновлення зруйнованої економіки і управління на території ОРДЛО принесуть серйозні витрати з бюджету.
Посилення політичних позицій Оппоблоку на потенційні парламентські і президентські вибори, оскільки це приблизно плюс 3 мільйона голосів. При чому повернути окуповані регіони варто саме в цьому році, щоб відбулась повноцінна інтеграція та була забезпечена участь виборців у президентських виборах 2019 року, або на потенційних дострокових парламентських. Треба розуміти, що така кількість дисциплінованих голосів на фоні загальної недовіри до влади, може серйозно вплинути на шанси Оппоблоку отримати владу, і таким чином повернути Україну в черговий виток кризи.
Повернення ОРДЛО знімає питання санкцій, напругу в стосунках з Заходом для Путіна, і при цьому залишає йому Крим, так би мовити за «скобками».

Такий сценарій, однаково, не може відбутись без жодних умов. Але такі умови скоріше за все стосуватимуться не України, а, наприклад, НАТО чи Трампа. Якщо Трамп чи інші офіційні особи НАТО підтвердять безперспективність вступу України, то це важлива дипломатична перемога для росіян. Сам процес різкого повернення має багато варіантів, наприклад, втеча чи вбивство Захарченка з подальшим створенням перехідної адміністрації (можливо на чолі з Медведчуком), яка звернеться до України про повернення.

Стратегічна гра на заморозку

Цей сценарій сьогодні видається більш реалістичним, хоча має значно менше переваг для РФ. Визнання паспортів Л\ДНР та націоналізація бізнесу є початком довгого процесу заморожування конфлікту. Паспорти і бізнес мають допомогти регіону почати самостійно виживати на зв’язках з російською економікою. В принципі, це класика російського підходу, який використовувався на Кавказі та в Придністров’ї. Подальші кроки також будуть передбачати: наявність достатньої військової присутності, щоб відбити загрозу військового повернення, незначна фінансова підтримку місцевого бюджету, часта зміна керівництва регіону, щоб вгамовувати суспільні настрої, інформаційне зомбування населення та розвиток ненависті до України.

Заморозка конфлікту вигідна Україні, оскільки не створює політичних ризиків для другого терміну Петра Олексійовича, і позбавляє нашу економіку додаткового навантаження, до якого ми не готові. Ще більше нам вигідно те, що заморозка фактично заморожує і Мінськ. А оскільки Захід прив’язав себе до цих домовленостей, то і санкцій залишають на невизначений термін. Звісно, що в цьому контексті Україні доведеться перейти від спроб повернути території, до початку життя із замороженим конфліктом. А, відповідно, прийняття закону про окуповані території буде першим пріоритетом.

Тим не менше, забагато вигід для України від цього сценарію і грубо кажучи всього лише імперське задоволення для росіян, піддають сумніву його шанси на втілення. Тому, ймовірно, Путін буде вибирати між першим сценарієм і можливістю перезапустити гру заново через посилення військової ескалації.