Повільна революція в громадькій комунікації

07.02.2017 12:24

Сергій Дацюк, джерело: «Украинская правда»

Зміни в громадській комунікації відбуваються дуже повільно. Це пов'язано з тим, що найбільш масова комунікація завжди найбільш піддається інерції звичок.

Водночас ми переживаємо час, коли комунікація змінюється принципово. На наших очах вмирають безліч функцій найбільш масового донині каналу комунікації – телебачення.

З самого початку телебачення створювалося як лише трансляція. Тобто з технологічної точки зору пафос телебачення полягав саме у монологічній передачі зображення та звуку стандартизованих програм, зокрема в сфері новин та розваг.

Зростання конкуренції призвело до появи авторських аналітичних програм та ток-шоу, які були покликані дати поживу для вибагливих телеглядачів.

Аналітичні програми творили складний дискурс, але водночас і робили їх творців незалежними, дорогими на ринку та малокерованими (малоконтрольованими) з боку влади та/чи власників телеканалу.

Знищення авторських аналітичних програм на українському телебаченні зробили його винятково реакційним і нерефлексивним. Авторська аналітична телепрограма річ надзвичайно дефіцитна в Україні.

Ток-шоу як спроба масової комунікації з'явилися як додаткова функція для телебачення. І одразу ж проявилися усі недоліки телебачення як комунікатора: 1) тематика ток-шоу провела межу між актуальністю для влади-бізнесу та актуальністю для громади, відтак порядок денний з часом там став повністю трешевим; 2) добір учасників комунікації (політиків та експертів) провів межу між запрошуваними зручними і легко керованими та самостійно мислячими, яких або не запрошували, або запрошували дуже рідко і не в прайм-тайм, відтак суспільство бачить одних і тих же зручних чи поверхнево-скандальних медіа-персон, але не бачить справді змістовних і самостійно мислячих персон; 3) телеаудиторія могла оцінювати задані теми та заданих медіа-персон, але так і не змогла впливати на відбір в першому та другому випадках; 4) пряма цензура (примус до тем та їх контекстів) була замінена з часом на форматну цензуру (коли небажані для влади та/чи власників телеканалів теми та гості перестали потрапляти у ефір через невідповідність їх формату).

Всі спроби якось організувати зворотній зв'язок так і не стали ефективними: ані дзвінки в студію телеглядачів на експертних телепрограмах, ані голосування безсловесної аудиторії і таким чином рейтингування учасників комунікації в ток-шоу принципово не змінили ситуацію. Бо критичним для ток-шоу було би пряме і недвозначне рейтингування тем і рейтингування гостей напередодні ток-шоу.

Ви мабуть хочете запитати – як така проста річ не приходила в голову творцям ток-шоу?

Приходила і не раз.

Але влада та власники телеканалів, позірно рекламуючи свій лібералізм, жодного разу не підтримали формат з рейтингованими громадою темами та учасниками в себе на телеканалах. Тобто гроші власники телеканалів дають під певний (винятково маніпулятивний) телеформат. І потім вже не дуже і потрібно його контролювати – спеціально запрошувані учасники телекомунікації (ті ж політики та зручні експерти), отримуючи переважаючий час та провідну роль в комунікації, не дадуть незручним політикам та контраверсійним експертам суттєво вплинути ані на зміст ток-шоу, ані на сам формат.

Тобто з телебачення зникли справді актуальні для громади теми, звідти вивільняються (вимиваються) експерти на позиції громади, а формат не передбачає можливості якось це змінити.

На українському телебаченні зникають контрдискурсії, а домінуючий владно-олігархічний дискурс робить всі інші дискурси позірно маргінальними.

Маніпуляція та цензура стала більш складнішою, але нікуди не поділася.

На місце темників початку 2000-х прийшли форматники 2010-х.

Чи можна зламати телеформат, в який тебе заганяють?

Я сам пробував цим займатися останні місяці на українському телебаченні.

Є два виходи з цієї ситуації.

Або потрібно вести дискурсивну війну з ведучими протягом всього телеефіру, як це було у мене на "News One".

Або потрібно просто виражати протест, іти з ефіру і припиняти співпрацю з телеканалом, як це вийшло в мене на "112 Україна". Не шукайте відео цього епізоду, телеканал його відцензурував і вирізав. До речі, чи є за українським медіа-законодавством цензура відеозапису ефіру теж цензурою?

Зі мною також солідаризувався Олексій Арестович, який теж заявив про припинення співпраці з телеканалом "112 Україна".

Тут дійсно не залишається нічого іншого, бо справа не в персональній образі на ведучих чи на режисерів. Ведучі взагалі виглядають як ляльки з керуванням через наушники у вухах. Їх можна тільки пожаліти. Навіть зустріч з режисерами нічого не дасть, бо дійсні ляльководи знаходяться за межею доступності.

Проблема знаходиться саме на рівні телеформату. А це проблема власників телеканалів, проблема недосконалого законодавства в українському телепросторі і проблема відсутності громадського протесту проти такого телебачення.

Сумно мені за наше українське телебачення. Я вже не вперше піднімаю цю тему. Шкода що вона не знаходить підтримки серед експертів та широкої підтримки серед громади.

Можна звичайно і далі не звертати на це уваги. Але тоді це все призведе до швидкого руйнування українського телебачення в його нинішньому вигляді і до поступового наростання домінування Інтернет-телебачення.

Очевидно, що потрібно переходити саме туди – в Інтернет.

Українське телебачення в його нинішньому вигляді з точки зору громадської комунікації приречене.