Ім’я і прізвище корупції

Блоги

05.12.2016 13:52

Віктор Андрусів, джерело: «Facebook»

Блоги

Кілька років назад в нашому суспільстві завдяки групі антикорупціонерів почала поширюватись теза «корупція має ім’я і прізвище».

Кілька років назад в нашому суспільстві завдяки групі антикорупціонерів почала поширюватись теза «корупція має ім’я і прізвище». На той момент головним ім’ям і прізвищем був Віктор Янукович, що абсолютно відповідало очікуванням і уявленням про «винного у всьому». Але ось вже три роки немає цих прізвищ Янукович, Арбузов, Клименко та ін. За три роки вже відійшли купа інших прізвищ Яценюк, Мартиненко та ін. А тим не менше, корупція продовжує процвітати і пахнути. Зараз ми стоїмо у дверях можливого Порошенкогейту, і змушені констатувати, що неприємна доля попередніх імен та прізвищ, ніякого ефекту не мали.

Тому я стверджую, що фраза «корупція має ім’я і прізвище» є примітивним популізмом, подібним до «розстріляти всіх». Віра в те, що посадка високого посадовця в тюрму створить страх красти є всього лише черговим «філософським каменем алхіміків», який має мало спільного з тим, чим є насправді корупція в Україні. І ось чому:

1. Корупція має посаду. Не ім’я і прізвище дають можливість красти, а посада. Тому саме посада є вихідною позицією, з якою треба боротися. Корупція наступає в момент, коли посадова особа ухвалює рішення про виділення конкретних коштів. І можна до безкінечності міняти ім’я та прізвища, садити їх в тюрми чи розстрілювати, момент виділення коштів – це щось абсолютно унікальне пов’язане виключно з посадою.

2. Корупція має систему. Рішення про корупцію ухвалює не одне ім’я і прізвище, а ціла група посад. Для цього між ними мусить існувати тісний зв’язок, який виникає внаслідок системи роботи. Тому посадити одне ім’я і прізвище практично не можливо, оскільки воно міцно тримається за розгалужену систему.

3. Страх не працює. Ні посаджені, ні розстріляні, ніколи не стають на заваді корупції, коли посада виділяє кошти. Унікальність цього моменту можна порівняти тільки з азартною грою як рулетка. Ніхто в момент здійснення ставки не думає, що він програє. Всі думають тільки про те, що вони робитимуть з виграшем. І хоча «казино завжди виграє», табуни наївних ніколи не закінчуються. Їх не вчить ні досвід інших невдах, ні навіть досвід попередніх невдач.

Що працює?

1. Превенція. В даному випадку відмова від корупції, як і в азартній грі, може наступити у випадку завідомо програшного діла. Гравець не грає в ті ігри, які він вважає однозначно програшними. Запит журналіста, силовиків, громдіячів відразу блокує азартний стан посадовця. Профілактичні бесіди, публічне представлення наперед аналізів витрат і оцінка ризиків по кожному посадовцю – можуть дати більше користі, ніж всі мільярдні справи НАБУ не доведені до кінця.

2. Реорганізація. Миші гризуть добро по тих самих ходах. Радикальна реорганізація системи органів влади, яка власне і мала передувати реформі держслужби, може дати достатньо часу, поки корупціонери прогризуть нові ходи.

3. Цінності. Серед усіх можливих інструментів протидії корупції є один найефективніший – цінності. Саме моральні цінності утримують людей від гри в азартні ігри, і саме цінності можуть не допустити ухвалення рішення «вкрасти», не тому, що страшно, а тому, що це «низько», «негідно», «ганебно». Просвітництво засноване на цінностях, а не страху покарання, може стати інвестицією в майбутній імунітет від корупції.

Чи означає це що не треба садити нікого? Ні, звісно. Садити треба. Можливо і розстрілювати. Але от думати, що це знищить корупцію – не треба.