По дорозі, нетипово, Петро Порошенко спробував пояснити українцям, що сталось, і що буде далі. І за це вже можна дякувати, бо втаємниченість нормандського процесу традиційно була навіть вищою за його безрезультатність.
Перші повідомлення зі слів Порошенка - домовились домовлятися.
Міністри закордонних справ мають до кінця листопада намалювати/накреслити/написати "дорожню карту" (улюблене словечко Ющенка на означення процесу, який має виглядати солідно, але бути безплідним) виконання Мінська-1 і Мінська-2.
Ну-ну. Особливо цікаво, як вони випишуть дорожню карту виконання тих пунктів в зазначених документах, які серйозно видозмінені по дорозі з Мінська-1 до Мінська-2? Ну, наприклад, формулювання про амністію, яке у вересні 2014 року було цілком собі прийнятним, а у лютому 2015 року перетворилось на казна що.
Але це таке. Звичайно, "дорожньої карти" потребують в першу чергу безпекові компоненти (так би хотіла думати українська сторона). Російська сторона, звичайно, думає інакше, бо в протилежному випадку вже давно би виконала пункти про припинення вогню і виведення військ.
Це і є найбільша проблема. Наївно вважати, що Мінські домовленості не виконуються тому, що в них погано прописані часові рамки. Проблема ж в іншому.
Тому продовжується це безкінечне ходіння на місці - виконання невиконуваного, як запорука того, що тебе не звинуватять у невиконанні.
А що нам з того? А нам - повідомлення з лінії фронту.