І в даному випадку можна вже не переживати за результати виборів в США. Однак, чи дійсно нам треба радіти з потенційної перемоги Клінтон?
Здається ми стаємо вчергове заручниками хвороби ліпити кумирів. Так, позиція Клінтон досить жорстка по відношенню до Росії. Але її прагматизм куди жорсткіший по відношенню до нас. Уявити собі, що американський президент жінка (з гендерної теорії - жінки-політики більш прагматичні і менше користуються емоціями і бравадою) - буде захищати і дбати про святу маленьку нещасну Україну - може тільки наївний.
У світі є політичний розклад. Сьогодні він виглядає так: 1. Проблема Сірії, 2. Проблема Ігіл, 3. Проблема ядерної програми КНДР 4. Проблема Росії та України. та інші проблеми. Обміняти можливість вирішити ряд пріоритетних проблем на компроміс по Україні у вигляді "кривих мінських домовленостей" - дуже навіть прагматично. Куди прагматичніше - чим довготривалий конфлікт з РФ.
Наївно також думати, що Путін зібрався ділити світ. Ні, я повторював і повторюю - він просто хоче уваги. Для нього увага це визнання. Він хоче, щоб з ним радились і враховували його думку. Це розуміння ним великої держави.
Тож думаю час сказати: не зачаровуйтесь, щоб не розчаровуватись.