Чому «суддівські консерви» і «брильянтові прокурори» не обурюють українців

Блоги

15.08.2016 11:18

Андрей Кокотюха, джерело: «Главред»

Блоги

​Хабарники уникають покарань, бо до них нема діла правосуддю.

Спершу суддю Дніпровського суду Миколу Чауса зловили на хабарі в 150 тисяч доларів, що дорівнює вартості пристойної трикімнатної квартири в центрі Києва. Потім у нього на обійсті знайшли ще долари, закручені в скляну банку. Звісно, це теж "чорний кеш", і мудрий слуга закону логічно вирішив не тримати їх на банківських рахунках. Коли не такого вже й далекого 2008-го року у голови Львівського апеляційного суду Ігоря Зварича під час обшуку вилучили 1 мільйон доларів та 2 мільйони гривень, правника затримали. Потім була епопея з його втечею, розшуком і засудженням, але все ж "суддю-колядника" покарали. Єдине покарання, отримане паном Чаусом, таким самим "колядником" — фотожаби в соцмережах.

Відомо, що під час Революції Гідності суддя Чаус фабрикував справи проти активістів. Роман Маселко, адвокат Автомайдану, заявляє: пан Чаус не єдиний, кого давно пора притягнути до відповідальності за посадові злочини. Й говорить про щонайменше три сотні суддів, яким реально пред'явити аналогічні звинувачення.

Про закопані банки з грішми пан Маселко нічого не каже, проте можна гарантувати: подібні скарби знайдуться ледь не у кожного з названих і неназваних. Хоч роби обшук одразу чи, наприклад, труси суддів неофіційно, проти ночі, злочинним способом. Власне, так і робили бандити радянського зразка: мали перелік нелегальних підприємців — "цеховиків" і влаштовували рейди, щоразу повертаючись зі здобиччю. Радянський підпільний мільйонер, аби не повторити сумну долю свого припеченого паяльником колеги, опирався недовго. Бо бандити не вірили, що у чергового Корейка нема грошей чи коштовностей.

Однак ризик притягнути до себе на город чи в помешкання злочинну групу — чи не єдине, на що суддям-"колядникам" в Україні варто озиратися. Адже, хоч як сумно визнавати, лише кримінальне середовище має закони, порушувати які означає отримати швидке покарання. Більше того. Складається дивне враження, що вісім років тому, коли наша країна перебувала в перманентній політичній кризі через особисту неприязнь голови держави Віктора Ющенка та голови уряду Юлії Тимошенко, закони працювали. Того ж таки суддю Зварича зловили й засудили, хоч сотні зваричів на різних рівнях далі обіймали свої посади. Натомість суддя Чаус навіть не перелякався.

9 серпня його зловили на гарячому. Наступного дня Чаус бере відпустку. Тоді ж керівник НАБУ Артем Ситник запевняє — нікуди хабарник не подінеться. А пізніше нардеп Борислав Береза пише на своїй сторінці в Facebook: суддя Чаус втік. Хоча зробив дурницю. Навіть більшу, аніж тоді, коли закопував бабоси у землю. Адже боятися панові Чаусу в Україні нема кого й чого.

Щоб почати проти нього реальні слідчі дії, треба позбавити його недоторканості. Це неможливо, бо рішення має ухвалити Верховна Рада. Парламентарі на канікулах, і голова підкомітету з питань організації роботи ВР Павло Кишкар заявив — заради такого дрібного в масштабах країни питання, як позбавити недоторканості хабарника, на позачергову сесію депутати збиратися не будуть. До речі, пан Кишкар додав: не зберуться народні обранці й через останні події в Криму. Інакше кажучи, все якось розсмокчеться.

У зв'язку з цим варто нагадати справу так званих "діамантових прокурорів". Рік тому за підозрою у вимаганні хабаря затримують колишнього заступника прокурора Київщини Олександра Корнійця та заступника керівника ГСУ Генпрокуратури Володимира Шапакіна. Під час обшуку в них знаходять значні суми грошей та діаманти. Справа спершу ніби рухалася, проте потім почала послідовно розвалюватися. Лише зміни в керівництві ГПУ на якійсь час зупинили процес розпаду і є надія, що "діамантових" посадять. Хоча за пана Корнійця клопочеться перед головою держави Спілка офіцерів України, прохаючи поновити хабарника на посаді, бо нема кому, окрім нього, робити реформи в Київській області.

Згадана історія не унікальна, як і випадок із суддею Чаусом. Зупиніть пересічну людину на вулиці й запитайте, що громадянин думає про суддів та прокурорів. Гарантовано отримаєте дев'ять негативних відповідей із десяти. Українці переконані, що прокурори й судді беруть хабарі й, власне, йдуть на ці посади, аби "колядувати". Проте українці, попри переконання активістів Facebook, насправді не мають і в найближчій перспективі не матимуть потреби в доведенні до кінця справи "діамантових прокурорів", а над "суддівськими консервами" лише сміятимуться. Генеральний прокурор Юрій Луценко обмовився якось: доказів, яких досить для Facebook, часто не досить для реального суду. В цьому сумна правда, бо фотожаби поруч із гнівними викривальними постами суспільної ваги за межами віртуального світу не мають. Стосується це не лише загальної терпимості українців до таких, як Чаус. Зловили на гарячому — ну, хай собі. Втік — так ніхто й не сумнівався.

Наші люди мають, здається, одвічну коротку пам'ять, бо голосують за депутатів, не здатних зібратися позачергово в критичні для країни моменти. Але до прокурорів та суддів, із якими більшість громади в реальному житті стикається ще рідше, українці тим більше не мають претензій. Навіть якщо виявиться, що фундаменти їхніх котеджів — із чистого золота. Тому хабарники й уникають покарань, бо до них нема діла правосуддю. Хочеться вірити — поки що.