В Україні виріс рівень патріотизму, що пояснюється навислою над нами загрозою. Окупація Криму і Донбасу нікуди не ділась і в такій ситуації суспільство шукає моментів для консолідації і вирішення проблеми.
Одним із інструментів такої консолідації суспільства є патріотизм. І мене тішить, що його рівень за останні два роки зріс і не на мовному та національному ґрунті, а на громадянському.Україна змінила концепцію і принцип побудови держави.
Є держави, які побудовані виключно на етнічній базі, як от Польща, яка Сталіним та Гітлером була перетворена в монолітну польськомовну, католицьку та етнічну державу. Україна такою не є, вона може будувати свою єдність на принципі громадянства. Приблизно так само, як французька республіка чи інші країни, які є достатньо полімовноми та полірелігійними. І це достатньо сильний здобуток нашого суспільства.
Інше питання, що при цьому всьому не варто захоплюватися і підміняти принцип громадянства з ігноруванням всього українського. Українська держава має залишитись українською при максимальній реалізації прав всіх інших громад нашого суспільства. Мовних, етнічних та релігійних. Так, в Україні є двомовність, на відміну від Польщі. Але це не трагедія. Це проблема, яка вирішується. 25 років ми шукаємо шляхи як її вирішити. І якщо за 25 років українська політична конструкція не розвалилася при цій двомовності, це означає, що якісь виходи ми все ж таки знайшли. Вони не завжди артикулюються, не є прописаними, але вони є.
Путін у своїй авантюрі розраховував на націоналістичні імперські тенденції, але врешті отримав російськомовний, але український патріотизм. І це величезний здобуток України, який консолідував українську політичну націю. Для нас це було перемогою, а для Путіна шоком.