Чому Росія та «Опозиційний блок» проти перейменування Дніпропетровська

Блоги

23.05.2016 15:06

Андрей Кокотюха, джерело: «Главред»

Блоги

Опозиційний блок воює не за назву "Дніпропетровськ", а за стійке збереження в Україні пам'яті про Російську імперію.

Віднині — Дніпро: постановою Верховної Ради на вимогу законів про декомунізацію крупний центр однієї з найбільших областей України перестав називатися Дніпропетровськом. Прогнозовано обурився Олександр Вілкул, один із головних спікерів "Опозиційного блоку" і в недалекому минулому — безроздільний господар регіону. В унісон Вілкулу виступив не менш одіозний Юрій Бойко.

Але екс-регіонали не дивують. Вони взагалі хочуть судитися з ініціатором декомунізації, директором Українського інституту національної пам'яті Володимиром В'ятровичем, звинувачуючи його в розколі суспільства. Насправді це — не аж така велика біда. Її можна описати формулою "Минуле проти майбутнього", і українці неодмінно вирішать це у середньостроковій перспективі. А оскільки на українському минулому лежить величезний негативний відбиток Росії, так само не треба дивуватися російському обуренню нашими спробами вилікувати країну від її світоглядного впливу.

Згоден із тими, хто закликає не реагувати на чергові закиди в бік України з-за "порєбріка". Справді, досить уже поширювати позбавлені сенсу заяви, цитати та окремі фрази російських діячів, починаючи від Путіна з Жириновським і закінчуючи Кобзоном та Михалковим. Роблячи з кожної антиукраїнської репліки новину, ми тим самим нівелюємо значення інформації як такої, бо приділяємо надто багато уваги безглуздому шуму.

Проте на слова офіційної представниці МЗС РФ Марії Захарової з приводу українських перейменувань таки варто звернути окрему увагу. Коментуючи перейменування Дніпропетровська на Дніпро, вона сказала: "Треба було повертати історичну назву — Катеринослав або Новоросійськ". Назвавши при цьому тих, хто голосував "за", зомбі-недоуками.

На перший погляд — нічого надзвичайного. На тлі "фашистів" і "карателів" зомбі — це ще лагідне порівняння. Тим більше, що, поклавши руку на серце, до загального рівня освіти більшості українських народних обранців справді є ряд запитань. Але чому громадянка Росії Захарова, подібно лідерам "Опозиційного блоку", вчепилася саме за назву Дніпропетровська, коли разом із ним 19 травня в Україні перейменували аж 298 (!) населених пунктів. Серед них — Дніпродзержинск, Цюрупинськ, черговий із переліку Червоноармійськів, Чапаєвка і навіть — село Марксове.

Чому офіційний представник МЗС Росії та парламентські "друзі Путіна" зациклилися на Дніпропетровську, і при цьому легко переживають втрату населених пунктів, названих на честь Чапаєва, Карла Маркса, Дзержинського, не ведуть боротьбу за повернення Радянського, Червоного, Пролетарського тощо.

Так, Григорій Петровський, на честь якого свого часу було перейменовано обласний центр, був прямо причетний до організації Голодомору, а отже — до смерті мільйонів українців. Проте почесті йому навіть у СРСР віддавали, скажімо так, досить скромні. Міська топоніміка — проте мінімум пам'ятників і, здається, жодного художнього фільму про життя й подвиги цієї "видатної" людини. Скільки їх було про Леніна! На другому місці був товариш Сталін, але після виносу мумії з Мавзолею 1961 року він з агітпропу практично зник. Натомість лишився Дзержинський, якому присвячували не лише фільми, а й серії книжок, документальних та художніх. Народним героєм став комдив Чапаєв, затьмаривши командарма Будьонного. А маргінальну долю Петровського в сегменті створенні культу розділив і Сергій Кіров, на честь якого досі названо Кіровоград. Тим не менше, Росії та Опоблоку байдужа "зачистка" України від Дзержинського і Чапаєва, натомість за збереження Петровського й Кірова вони встали на смерть. І пояснити таку дивну боротьбу можна.

Свого часу Росія теж перейменовувала міста, і Ленінград став Санкт-Петербургом, Кіров — Вяткою, Калінін — Тверрю, Андропов — Набережними Челнами, а Горький — Нижнім Новгородом. Причому значна частина історичних назв повернулася російським містам у останні роки радянської влади. В тому числі — українські Маріуполь і Луганськ. Чомусь комуністи сприйняли це безболісно, а в окремих випадках навіть самі ініціювали топонімічні зміни. Чому в розпал путінізму Санкт-Петербург знову не зробити Ленінградом? Тим більше, що саме в місті з такою назвою народився Володимир Путін і має про нього історичну пам'ять. А через те, що Санкт-Петербург, як Вятка, Твер та Нижній Новгород — автентичні російські назви. Котрі не конфліктують з ідеологією "русского мира".

Перейменований Цюрупинськ свого часу був названий на честь ініціатора продовольчої диктатури, де-факто — узаконеного пограбування селян Олександра Цюрупи. Але до того часу місто на Херсонщині називалося Олешки, і перша згадка про нього датується 1084 роком. До "русского мира" вона жодним чином не причетна. Натомість Катеринослав, який устиг побути Новоросійськом, а потім — Дніпропетровськом, прямо відсилає до історії держави Російської. Як і Елизаветград — нині Кіровоград.

Аби за часів Російської імперії якесь місто на українській території назвали Царьградом, а потім воно б стало Ленінським, Росія хором із Опоблоком легко злила б Леніна на користь якогось умовного "царя". Бо українцям дозволяється повертати в Україні історичні назви своїх населених пунктів лише в тому разі, якщо раніше ці населені пункти вже не були названі на російський копил. Тому Опозиційний блок воює не за назву "Дніпропетровськ", а за стійке збереження в Україні пам'яті про Російську імперію. Звісно, нинішній, путінській, неоімперській Росії це вигідно.