Київ Москві вже не брат: чому так пізно

16.05.2016 10:20

Відмова від дружби з агресором працює лише тоді, коли йде далі слів, декларацій та гучних заяв.

Якщо ви не знали, що Київ із Москвою міста-побратими — ми йдемо до вас. Вірніше, могли прийти з цією новиною до 12 травня 2016 року. Бо відтепер, згідно з рішенням Київської міської ради, українська столиця офіційно розриває підписані раніше угоди про дружбу й братерство. Новина, подана в стрічках новин та соцмережах як переможна реляція, насправді заганяє в глухий кут. Причина: глибоке усвідомлення того факту, що навіть після трагедії під Іловайськом, коли з нагоди Дня Незалежності України регулярні російські війська ввійшли на нашу територію й знищили кілька сотень українців, Київ залишався містом-побратимом Москви.

27 січня 2015 року Верховна Рада визнала Росію державою-агресором. Іловайська виявилося мало, у верховній владі дочекалися критичної ситуації під Дебальцевим, коли вже ніхто соромився називати ворожі війська російсько-терористичними. Наступного дня, 28 січня, Київрада віддала 105 із 109 зареєстрованих у залі голосів за визнання Росії агресором на рівні української столиці. Рішення зачитав особисто мер Києва Віталій Кличко. У цей час Москва, столиця держави — агресора, лишалася містом-побратимом Києва, який визнав російське вторгнення.

15 березня 2015 року, з нагоди річниці так званого "кримського референдуму", Росія показала документальну стрічку "Крим. Шлях додому", головним героєм якого виступив новітній "збирач російських земель" Володимир Путін. Серед іншого, він визнав присутність на суверенній українській території російських військових, котрі нібито забезпечували порядок і не дали відбутися націоналістичним провокаціям. Але дозволу на присутність чужих військ українська влада не давала. Кричала про порушення на всю земну кулю.

З нами погоджувалися всі, окрім Північної Кореї, Венесуели, Зімбабве й Сомалі. Зокрема, цю думку в березні 2014 року поділяв тоді ще не київський міський голова Віталій Кличко. Ставши ним, він ініціював усе, що завгодно, окрім розриву братніх стосунків між Києвом та Москвою, про які напевне знав.

Але чи варто нападати тут на київську владу? Івано-Франківськ, Західна Україна, Прикарпаття, славний повстанськими традиціями край. Один із тих, хто навіть у найгірші часи вважався оплотом патріотизму. Тут пам'ятники Леніну почали скидати без спеціальної на те вказівки ще до розвалу СРСР, а з проголошенням Незалежності демонтаж пішов швидшими темпами. Хоча артефакти на кшталт пам'ятної дошки партизанам-ковпаківцям, котрі знищували український повстанський рух у краї, залишалися до літа 2013 року. І то: "думу про Ковпака" спробували зачистити не через бажання розставити правильні історичні акценти, а лише у відповідь на акцію, проведену напередодні в Яремче комуністами на чолі з Петром Симоненком.

Просте запитання: а якби тоді Симоненко не виступив у Яремчі? Схоже, що пам'ятна дошка на честь героїв-ковпаківців, партизанів, котрі втілювали в життя агресивну політику Сталіна щодо України, висіла б на своєму місці дотепер. Ймовірно, її б не торкнулася декомунізація, надто дрібне питання. Але Франківськ згадується тут у зовсім іншому контексті. Виявляється, його містами-побратимами були російські Серпухов і Сургут. Причому — увага! — братні стосунки оформлені не за радянських часів, а відносно недавно: 2001 та 2003 років відповідно. Франківська міська рада ці контакти офіційно розірвала… на початку цього року.

Можна по-різному ставитися до "Свободи" і часто — деструктивної діяльності цієї найстарішої політичної сили України. Але саме свободівець Олександр Аронець заявив: на третьому році війни з Росією українська столиця зберігає побратимські відносини не лише з Москвою, звідки віддаються накази, а й з Санкт-Петербургом, Волгоградом, Махачкалою, Улан-Уде та Республікою Комі.

Так, пан Кличко наголосив: від 2013 року жодних партнерських стосунків між Києвом та цими російськими містами не відбувалося. Але в чому вони полягали до 2013 року, може хтось відповісти?

І, що набагато важливіше, чому розривом стосунків, які й так заморозилися, київська міська влада зайнялася щойно тепер, аж за рік після визнання нею з Росії державою-агресором. Це стосується не лише столиці: обласні центри, передусім — на Заході України, так само не квапилися розірвати навіть аналогічні контакти. Влада на місцях чудово знає про оформлення таких взаємин. Навіть готова назвати Росію ворогом — і при цьому залишити на паперах усе, як є.

З огляду на сказане вище зароджується підозра: а чи не залишала влада міст для себе щось схоже на "вікно можливостей"? Гаразд, нехай візовий режим із Росією та розрив дипломатичних відносин не на часі з різних причин. Головна з яких — політична: мовляв, треба захищати наших громадян "там" і до останнього триматися за переговорний процес, який без офіційної дипломатії неможливий. Проте статуси "міст-побратимів" нічого Києву та іншим містам не давали. Розрив таких угод у односторонньому порядку не несе за собою жодних проблем, а питання вирішується на місцевих рівнях. Відмова від дружби з агресором, якщо визнаєш агресора таким, працює лише тоді, коли йде далі слів, декларацій та гучних заяв.

Тож скасування києво-московського "побратимства" аж через два роки після визнання початку війни наочно показує погану ефективність вітчизняних державницьких структур. Хоч у центрі, хоч на місцях.