Кримські тези

Блоги

11.03.2016 16:06

Сергій Дацюк, джерело: «Украинская правда»

Блоги

В ці місяці два роки назад відбувалися визначальні події щодо протистояння Росії та України, в результаті якого Україна втратила Крим. Потім протистояння перетворилося у війну на Донбасі.

За великим рахунком, якщо не брати до уваги імперську політику Росії, сама Україна не змогла втримати ці території з трьох причин:

1) Крим і Донбас це уламки імперії Росія-СРСР, які в них мали чітку і досить важливу функцію, а Україна настільки ж визначної функції в умовах постіндустріального світу цим територіям не знайшла;

2) меркантилізований український правлячий клас не має досвіду стратегічної роботи на довгострокову перспективу, тому не дуже розуміє значення території і особливо висококваліфікованих і лояльних до України людей на цих територіях.

3) колоніальна історія України випрацювала етнічно-національний егоїзм у українців, але для освоєння Криму та Донбасу Україна мала би задіяти більш потужний цивілізаційний підхід, який донедавна був представлений у світі саме імперським мисленням (щоб воювати з імперцями, потрібно самим брати на озброєння безліч імперських функцій).

Давайте розглянемо основи української політики щодо Криму, яка сформульована українським Президентом Порошенком:

1) Крим є і буде українським (Україна вважає і вважатиме його своїм);

2) Крим не продається;

3) Україна в майбутньому територіально поверне Крим у склад своєї держави (тобто здійснить деокупацію).

Навіть ця доволі проста політика щодо Криму не могла бути витримана протягом всього лише двох років.

Чи є Крим українським?

В Україні майже нічого не знають про те, що відбувається в Криму. Моральна травма настільки велика, що українці підсвідомо уникають інформації про Крим. Більшість інформації, що приходить з Криму, має негативний контекст – "ось як кримчанами погано без України". Саме уявлення про те, що в Криму відбувається багато позитивного такого, що не відбувалось за часи приналежності його Україні, сприймається українцями як російська пропаганда або українська зрада.

Крим не є українським також тому, що і кримчани не дуже цікавляться тим, що відбувається в Україні. При цьому Україна нічогісінько не зробила для того, щоб здійснити інформаційну експансію у Крим – тобто здійснити те, чого вона не робила всі 23 роки раніше.

Чи Крим не продається?

Про те, що Крим не продається, заявив український Президент. Але, як виявилось, він мав на увазі, що держава Україна не продасть Крим Росії оптом. При цьому крупні українські бізнесмени (олігархи), як виявилось, мають повне право продавати свою власність у Криму російським бізнесменам чи навіть російській державі вроздріб. Оскільки такі судові позови не дуже добре сприймаються українською громадою, то українські бізнесмени перестали інформувати про це українську громаду. Отже продаж кримських активів українськими олігархами Росії іде, але тишком-нишком.

Чи Україна дійсно поверне собі Крим?

Є дві дієві стратегії повернення Криму:

1) в результаті тиску світової спільноти на Росію (так званий дипломатичний шлях);

2) в результаті розпаду самої Росії (геополітичний шлях). І в тому, і в іншому випадку це станеться чужими стараннями чи завдяки об'єктивним обставинам – Україні мало що для цього треба робити. Тобто головний зміст стратегії України щодо Криму – дочекатися поки Крим знову не стане українським. Геніальність цієї стратегії просто вражає, а головне в ній – робити нічого не потрібно, все зроблять за нас.

Політика правлячого українського класу досягла апогею своєї безперспективності та цинізму в прийнятті та неодноразових поправках до закону "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України". Фактично цим законом український правлячий клас сказав наступне – ми будемо з Кримом торгувати не дивлячись ні на що, і хай живе контрабанда на окупованій території.

Коли кримськотатарьскі активісти та представники української громади здійснили блокаду Криму, українська влада лише нервово сіпалася, так і не народивши жодної пристойної стратегічної тези щодо цього процесу.

Окрім цієї силової акції на подібну підтримку в Україні не спромоглися: ні середній клас взагалі, ні науковці, ні митці. Це на фоні того, що співачка Джамала показала, як можна в інформаційному просторі воювати проти окупації Криму. Але її ідію не підтримали інші українські митці своїми творчими зусиллями і своїми продуктами.

В цьому сенсі перша теза про довгострокову політику України щодо Криму звучатиме так: в питанні Криму потрібно досягти солідарності між українським правлячим класом (зокрема владою та олігархами) та українською громадою.

Українська громада може робити скільки завгодно зусиль щодо деокупації Криму, але якщо український правлячий клас налаштований торгувати з окупованим Кримом, то це не буде ефективним. Якщо український правлячий клас внутрішньо вже попрощався з Кримом, але мовчить про це, то всі зусилля української громади будуть марні.

В цьому сенсі потрібно точно визначити, що таке Крим для України.

Очевидно це не зрадники-росіяни, які власне ніколи і не були українцями.

Крим – це кримськотатарський народ, за долю якого Україна взяла на себе відповідальність. А це означає, і це по-друге, необхідність чітко і однозначно заявити про Крим як кримськотатарську автономію у складі України. Просто тому, що це справедливо. Але ще й тому, що кримські татари заслуговують на це.

В цьому сенсі, і це по-третє, Україна має здійснити безліч культурних кроків – починаючи від економічної підтримки кримськотатарського телеканалу ATR і закінчуючи створенням та розвитком закладів освіти для кримськотатарського народу, включаючи шкільні та вищі освітні заклади, а також навіть і заклади релігійної освіти. Сюди ж входить необхідність стимулювання окремої української культурної політики щодо кримськотатарської культури.

Четвертий крок полягає в усвідомленні намірів у правовому просторі – чи справді Україна має повернути Крим у склад своєї держави. От наші депутати поїхали в Європу, а там їм порадили привести кількість депутатів в Парламенті у відповідність з представниками неокупованої території – так легше буде голосувати, бо тоді більшість буде не на рівні 225, а десь на рівні 200. Вони б і раді погодитися. Але зміна більшості для голосування в Парламенті означатиме визнання де-юре, що Україна відмовляється на рівні представництва в Парламенті вважати ці території своїми.

П'ятий крок. Соже від влади і від українського правлячого класу нам не дочекатися зрозумілої стратегічної політики щодо Криму. Саме тому важливим стає громадський меморандум між кримськотатарським та українським народами про спільні дії на довгострокову перспективу.

Крим, якщо і буде відвойований, то не владою і не олігархами.

Крим може бути відвойований українською та кримськотатарською громадами.