Юрий Винничук
Украинский литератор. Пишет прозу, поэзию, занимается переводами и составлением литературных антологий, является главным редактором издательства «Пирамида», вице-президентом Ассоциации украинских писателей.
Все публикации Юрий Винничук
Здавалося б, сучасна епоха мала демонструвати набагато вищий рівень розвою культури, аніж минула, однак усе навпаки. Те, що маємо зараз, – це жалюгідні руїни того, що колись було.
Закон буде на папері, а в житті нічого не зміниться.
Низька свідомість українців цілком закономірна.
За совєтів події на Заході зводилися на телебаченні винятково до катаклізмів, переважно природних, тепер загниваючий Захід замінила загниваюча Україна.
Влітку 1907 року на села, що розкинулися уздовж шляху Львів-Перемишль, а особливо побіля Городка, напав страх.
Новий правопис потрібен, як вода. І там усе нормально.
Нищення української мови, яке відбулося в 1933, 1946 і 1960 роках, вони вважали здобутками.
В совєтській школі вчителі історії, мови й літератури зазвичай не вирізнялися інтелектом. Хоча були й рідкісні винятки.
Поволі, зі скрипом, долаючи ущелини, бурхливі ріки і болота, українська мова пробивається, як трава крізь асфальт.
Ні цар Зрадошвілі, ні тротилова Надя не спрацювали.
Що й казати – щастить нам на тихих вар’ятів з нового польського уряду.