Комітет Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій 11 листопада організовує парламентські слухання щодо реформування вищої юридичної освіти. Це ще один етап славетної реформації національної освітянської системи, у результаті якої українські абітурієнти масово виїжджають здобувати вищу освіту за межі своєї держави. Проблемних питань у цьому ганебному явищі декілька, але основне полягає у тому, що оновлені положення освітньої «реформи» забороняють молодим українцям здобути вищу освіту, якщо вони з різноманітних причин не подолали прохідний бар’єр ЗНО.
Зрозуміло, що рівень підготовки абітурієнтів навіть Києва і обласних центрів різний, що вже казати про дітей, які закінчили районні або сільські школи. Не склав навіть одне ЗНО – двері українських вишів для тебе закриті, але вони відкриті у Польщі, Словенії, Австрії та інших країнах західного світу. Зрозуміло за гроші. Зрозуміло також і те, що більшість українців, які стали студентами більш успішних країн, там і залишаться, збільшуватимуть його генофонд та ВВП.
За цими «експериментами» стоять конкретні люди, які взяли на себе право і відповідальність змінювати систему державного управління, але як виявляється, впроваджуються у наше буття ніде у цивілізованому світі неапробовані проекти, котрі чомусь називають реформами. Так було з експериментальною програмою приватизації, конверсією військово-промислового комплексу, реформами поліції, медицини та інших галузей, які ми повністю або частково втратили, а зараз «наповну» споживаємо плоди цих «новацій». Зокрема, залишившись у пік епідемії з ліквідованими фельдшерсько-акушерськими пунктами, опорними районними поліклініками та лікарнями, взамін яких не створено жодних нових медичних установ.
Здається, прийшов вже наразі час остаточної руйнації й системи вищої освіти. В Україні тривалий час піддається критиці Концепція реформування юридичної освіти. ЇЇ перший варіант проголосований робочою групою вже більше двох років тому, був навіть поданий до Верховної Ради законопроект «Про юридичну (правничу) освіту і загальний доступ до правничої професії» (№7147), який законодавчо закріплював основні принципи запропонованої концепції. Авторами цього документу були знані «експерти» освітньої сфери Сироїд О., Найєм М., Пацкан В., Заліщук С., Острікова Т., Сотник О., Крулько І. та Сидорович Р. Відверто, до зазначеного законопроекту було дуже багато змістовних зауважень, зокрема деякі спірні моменти були близькі до корупційних проявів. Наприклад, законопроект передбачав, що «науково-педагогічні працівники правничої школи, що мають наукові ступені та вчені звання, беруть участь у міжнародних стажуваннях і конференціях та публікують не менше однієї статті на рік у виданнях, що включені до наукометричних баз даних Scopus та Web of Science». Чому саме цих баз (наукометричних баз у світі більше 200) не зрозуміло, як і те, що ці нав’язані бази публікують у більшості наукові статті технічного, а не гуманітарного (правового) характеру. Нині, щоб виконати цю умову автор повинен заплатити немалі кошти. Далі ще цікавіше, «центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки закуповує для бібліотек правничої школи та гарантує доступ до інституційного репозитарію та міжнародних наукометричних баз даних, зокрема бази даних Scopus та платформи Web of Science». І для цього як ви розумієте тендери не потрібні; як і купувати паперові наукові видання цих баз, до речі, які знаходяться у вільному інтернет-доступі. Але купувати ці паперові примірники виш зобов’язаний, інакше пройти акредитацію буде неможливо, це пряма норма закону. Критики було дуже багато, і врешті законопроект був знятий з розгляду.
Але він повернувся. У вигляді нової Концепції, зокрема до старих «новацій» у нових законодавчих ініціативах передбачається значно обмежити кількість закладів вищої освіти (ЗВО), які надають освітні послуги зі спеціальності 081 – Право. Це стосується у тому числі і всіх правових вишів наших силовиків: Збройних сил, Служби безпеки, МВС, поліції, ДСНС, тобто юристи для цих відомств згідно Концепції вже не потрібні. А хто ж буде готувати юристів? Відповіді поки не має, головне спочатку скоротити відомчі ЗВО.
Звичайно можна дискутувати з приводу якості підготовки правників в Україні, але принципово: до недавнього це досить вдало регулював ринок надання освітніх послуг із підготовки юристів. Ти обираєш той виш, який тобі подобається, за різними критеріями: рейтингами, матеріальною базою, викладацьким складом, місцем знаходження, тощо. Заклади освіти, які не витримували конкуренції, уходили у небуття, тобто закривалися. Така практика автономності діяльності закладу освіти започаткована у всьому світі. Але не в Україні. Нам зараз нав’язують ідею, що правників будуть готувати лише ті заклади освіти, які визначать за критеріями виключно «реформатори», а коли критерії виписуються під «своїх», то виходить завжди негарно. Це вже точно не про ринок послуг, це встановлення адміністративного контролю над вишами.
Водночас, перелік правничих професій буде скорочений до чотирьох: суддя, адвокат, прокурор, нотаріус. У цьому списку ви вже не знайдете – слідчого, дізнавача, експерта-криміналіста, кримінолога. Чому їх немає? Тому що реформу впроваджують ті, хто до правової освіти жодного відношення не має, але має грант на проведення освітньої реформи.
Цікавий момент: можливо це природня недолугість або жорсткий цинізм, але автори Концепції дуже красиво зазначають, що Стандарт юридичної (правничої) освіти має гарантувати набуття таких спеціальних компетентностей:
1) знання основ теорії та філософії права, структури та стандартів правничої професії та її ролі у суспільстві;
2) знання міжнародних стандартів прав людини, зокрема Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини;
3) знання засад, принципів та інститутів конституційного права, адміністративного права, і адміністративного процесуального права, цивільного права і цивільного процесуального права, кримінального права та кримінального процесуального права та ін.
Тобто все, що перераховано вище, наприклад, слідчі поліції, які розглядають 90 % всіх кримінальних проваджень у нашій країні, знати та дотримуватися не повинні, так як і слідчі Служби безпеки, що розслідують злочини проти держави – вони до правничої професії більш не належать.
Особливо турбує, що нинішня Концепція визначає абсолютно нові правила гри на ринку освітніх послуг, незалежно від того, що він за 30 років сформувався, а юридичні виші виконали всі законодавчі вимоги до забезпечення процесу підготовки правників, пройшли відповідні акредитації, процеси ліцензування та ін. У результаті право готувати юристів буде надано чітко визначеними закладами освіти, представники яких, не повірите, входять до складу робочої групи, яка цю ж Концепцію презентує.
Найбільш нищівного удару отримають заклади освіти МВС, і це логічно, так як більшість поліцейських посад передбачає юридичну освіту. Мережа закладів вищої освіти зі специфічними умовами навчання МВС України (сім державних вишів, з них два – національні) офіційно визнана і нормативно закріплена як складова вітчизняної освітньої системи. Їх головне завдання готувати фахівців у галузі знань «Право» щодо комплектування органів досудового розслідування, у тому числі експертно-криміналістичних підрозділів, дізнання, кримінальної поліції, експертної служби.
Нам би хотілося, щоб працівники правоохоронної системи були не технічними виконавцями функцій з охорони порядку, а фахово та компетентно виконувати правозабезпечувальну функцію та врешті хоча б могли кваліфікувати протиправні діяння та застосовувати норми права для забезпечення прав людини. Підготовка таких фахівців об’єктивно можлива лише за програмою підготовки спеціальності «Право», адже вона передбачає концептуальне вивчення фундаментальних дисциплін, що забезпечить набуття працівниками правоохоронних органів необхідних знань і навичок у сфері правозастосування. Учасники досудового юрисдикційного процесу і судового розгляду (слідчі, дізнавачі, співробітники оперативних підрозділів і експерти), а також керівники органів поліції за своєю компетенцією повинні володіти знаннями з юридичних наук, починаючи від специфічної термінології та закінчуючи вимогами правозастосування. Але правників у поліції реформатори бачити не бажають, правниками має бути виключно обмежена «еліта» суспільства.
Ми можемо по-різному відноситися до якості підготовки наших правоохоронців. Але треба розуміти, що працівник правоохоронного органу (зокрема поліцейський), згідно Стандарту юридичної (правничої) освіти «за своїми кваліфікаційними характеристиками має володіти широким спектром фахових юридичних компетентностей». Це встановлений стандарт, який повинен бути дотриманий. Лише статистика: уповноважені офіцери поліції щорічно складають понад 2 млн протоколів про адміністративні правопорушення, переважна більшість з яких – з направленням до суду. Це природньо, що офіцер поліції не лише може, а зобов’язаний застосовувати знання як фундаментальних, так і галузевих юридичних наук.
Але згідно реформаторського бачення у силових відомствах професійні юристи зайві.
І останнє. Можливо цю Концепцію реформи юридичної освіти продавлять, ми неодноразово були свідками, як це робиться. Українські силовики втратять свої заклади освіти і начебто «реформатори» і їх грантонадавачі задоволені. Але де ми завтра знайдемо кваліфікованих слідчих, дізнавачів, експертів-криміналістів у правоохоронних органах, хто завтра реально зможе нам допомогти, якщо так сталося, і нам треба набирати 102?
Зі всіма нинішніми проблемами вітчизняних правоохоронців, нашими справедливими вимогами до якості їх добропорядності та професіоналізму, ми реально можемо втратити навіть тих, хто є зараз. У національній поліції сьогодні некомплект від 40 до 60 відсотків, а завтра і тих не буде. Як у свій час не пережили реформаторство Супрун У. найбільш професійні і фахові медичні працівники, які після скорочення масово виїхали за кордон, до речі, як насправді і вся медична галузь загалом.