Що змінить перезавантаження у Мінську: плюси та ризики нової ідеї Єрмака

Статті

07.05.2020 11:07 (Оновлено 07.05.2020 в 11:08)

Марія Золкіна, «Европейская правда»

Статті

​Останні дні виявилися багатими на події навколо Мінської тристоронньої контактної групи (ТКГ). Фактично Україна одноосібно взялася реформувати мінські переговори через зміну формату своєї участі у них.

У вівторок президент Зеленський своїм указом кардинально змінив підхід до формування української делегації в ТКГ, а у середу керівник ОПУ Андрій Єрмак офіційно запропонував "нормандській четвірці" залучити "голос Донбасу" до переговорів у Мінську.

Що стоїть за цими нововведеннями та пропозиціями? Як це може змінити переговори?

І головне – чи несуть ці рішення реальну небезпеку та проблеми для України? Адже на тлі скандально відомої ідеї про створення "Консультативної ради" є всі підстави ставити таке запитання.

Та на щастя, цього разу про нову "мінську зраду" не йдеться. Пояснюємо, чому.

Хто поїде в Мінськ?

Коротко нагадаємо суть проведених змін.

Ще ніколи рівень представництва України при ТКГ не був таким високим.

Так, представниками України в усіх робочих підгрупах стали заступники міністрів або глави парламентських комітетів. Першим заступником глави української делегації став віцепрем’єр Олексій Резніков. Він, а також глава делегації Леонід Кучма можуть самі додатково визначати, кого ще варто долучати до роботи у Мінську – від експертів до чиновників та депутатів.

Такі зміни, за задумом Банкової, мають дві мети.

З одного боку, участь високопосадовців у цих перемовинах має продемонструвати західним партнерам України, що ставлення Києва до мінських переговорів і до планів з реінтеграції є справді серйозним.

З іншого боку, це має ліквідувати одвічну проблему мінських перемовин: брак зв’язку між делегацією і реальними гравцями української політики. Складно домовлятися про щось, коли не маєш жодних повноважень для втілення цих рішень "вдома".

Втім, таке оновлення переговорів у Мінську не є бездоганним.

Цей підхід має низку особливостей, які можуть стати нашими слабкими місцями.

По-перше, це – асиметричне рішення.

Попри заяви Андрія Єрмака про те, що він чекає аналогічного посилення з боку Росії, можна із певністю прогнозувати: цього не станеться. Росія не підвищуватиме "статусність" своєї участі в ТКГ.

До того ж ТКГ – це не міжнародна організація, а на зустрічах у Мінську не ведуться переговори про жоден міжнародний договір. Відтак, призначення посадовців аж такого рівня виглядає певним "перебором" з українського боку.

По-друге, Мінські переговори вимагають тотального занурення у тему.

Чи можна вважати, що у заступників міністрів чи глав комітетів це може бути ключовим пріоритетом? Навряд чи. Можливо, це компенсується командною грою, але якщо ні, то якість переговорів у робочих групах може, навпаки, знизитися.

Ще один дотичний наслідок – участь у ТКГ, особливо після того, як відновляться фізичні зустрічі у Мінську, відриватиме депутатів та заступників міністрів від основної роботи. А у державі, що реформується, її повинно бути чимало і поза межами Мінська.

По-третє, політично Росія отримає інструмент для тиску на Україну і пропаганди.

Мовляв, представники України – люди "при посадах" і з повноваженнями, то чому ж Україна "не виконує" Мінські домовленості? Щоправда, ця передбачувана риторика не відповідатиме реальності, адже юридично оновлення української делегації не додає їй жодних нових зобов'язань. Посада в уряді чи парламенті не змінює рівень відповідальності за виконання Мінських угод.

Отже, жодної реальної "зради" чи катастрофи у цьому рішенні немає.

Є потенційні ризики, але їх можна уникнути чи мінімізувати.

Натомість ключову увагу варто приділити не так новому складу делегації, як пропозиціям ОПУ розширити робочі підгрупи. Саме за допомогою цього кроку Україна і планує зрушити "Мінськ" з мертвої точки.

Альтернатива скандальній "Консультативній раді"

Рішення про створення у рамках мінської ТКГ нового дорадчого органу, підтверджене підписом Андрія Єрмака, та ще й із непрямим визнанням посланців окупаційних адміністрацій як "офіційних представників ОРДЛО", стало, поза сумнівом, найгучнішою помилкою офіційного Києва на "донбаському треку".

Ідею "Консультативної ради" у її погодженому вигляді розкритикували і в Україні, і на Заході; проти неї публічно висловилися навіть представники команди президента.

Цього разу критика подіяла.

Хоча Київ офіційно не відмовився від створення КР – але зробив все, щоби поховати цю ідею.

За даними джерел, тиждень тому на "нормандських переговорах" на рівні міністрів у цій історії було фактично поставлено крапку: формально не відкликаючи підпис Єрмака під документом, Київ дав зрозуміти, що створювати КР у тому форматі вже не планує. Причому – солідарно з Німеччиною та Францією. А Росія переконалася, що її ідея остаточно померла.

Та через це замайорів новий глухий кут у роботі ТКГ.

Щоби вийти з нього, Банкова сформулювала альтернативу, яку цього тижня представив Андрій Єрмак.

Так, Україна пропонує визначити внутрішніх переселенців, які проживають на підконтрольній уряду території, представниками окремих районів Донецької та Луганської областей, і долучити їх як запрошених осіб до роботи кожної із підгруп у Мінській ТКГ.

Ідея з переселенцями – не нова. В тій чи іншій інтерпретації команда президента, передовсім сам Андрій Єрмак, просувають її ще від минулого року, пояснюючи це необхідністю зруйнувати монополію так званих "республік" на представництво ОРДЛО. Ця проблема є реальною: від початку роботи ТКГ цю роль привласнили псевдопосадовці окупаційних адміністрацій, як фактично просувають у Мінську російську позицію.

Варто підкреслити: новий, запропонований Україною формат переговорів не викреслює з переговорів тих, хто лишився на окупованих територіях.

Їх залучення до мінських переговорів, вочевидь, також буде передбачено, і так само – як запрошених.

Єрмак також на цьому наголосив, висунувши вимоги до таких учасників. Зокрема, це вимога щодо їхнього цивільного статусу, відсутності зв’язку з незаконними збройними формуваннями. А окрім того, такі особи не повинні бути громадянами Росії, в тому числі – мати подвійне громадянство.

"Україна сприймає в якості представників територій – представників громадянського суспільства, причому громадян України, які мають єдине громадянство України – я підкреслю це, оскільки Росія роздає свої паспорти на Донбасі.(Ми говоримо про) громадян України, які не брали участі у військових діях, які не вбивали наших солдатів, які не приймали злочинних рішень, але вимушено залишилися на непідконтрольних територіях".Андрій Єрмак, 4 травня 2020 року

Зрозуміло, що реального "громадянського суспільства", згаданого Єрмаком, чи то незалежних громадських активістів на території ОРДЛО просто немає.

Втім, статус "запрошених", а не власне переговірників, який їм пропонують надати, може це певним чином врівноважити.

Нова обгортка старої ідеї?

Тут може виникнути логічне запитання: а чи це не та сама "Консультативна рада", тільки "під іншим соусом"?

Ні, не та сама.

І хоча повної схеми того, як це має виглядати на практиці, ще немає, є підстави стверджувати, що ця ідея оминає основні "гострі кути" сумнозвісної КР.

Ключова перевага нової ідеї – те, що представники ОРДЛО (чи то переселенці, чи то нинішні мешканці окупованих районів) не набувають жодного нового статусу. Вони лишатимуться "запрошеною стороною" – тобто в тому ж статусі, в якому самопроголошені "посадовці" так званих "республік" сидять у ТКГ від 2014 року.

Друга принципова відмінність: жодний новий орган (нехай і дорадчий), із своїми процедурами, регламентом тощо, не створюється. Відтак, перемістити дискусії на додатково створений майданчик, яким мала стати "Консультативна рада", вже не вийде.

Як наслідок, Україна не опиняється із представниками ОРДЛО сам на сам за столом переговорів, тобто прямого діалогу вдається уникнути. І це, схоже, є принциповою позицією ОПУ – обпалившись на помилці зі створенням КР, на Банковій постійно на цьому наголошують.

Третя відмінність: Україна отримує шанси "розмити" монополію "Л/ДНР" на представництво окупованого Донбасу.

Навіть якщо окупаційні адміністрації не зважатимуть на вимоги Єрмака і самі визначатимуть, кого вони надсилають до ТКГ (а так напевно і буде), то їхній голос буде "врівноважуватися" переселенцями, делегованими Україною. І поняття "представники ОРДЛО" не включатиме тільки мешканців окупованої території, які є цілковито залежними від окупаційної влади.

Ще одна відмінність від КР: зараз ОПУ пропонує долучити переселенців до значно ширшого кола питань.

"Консультативна рада" мала опікуватися винятково політичними пунктами Мінських домовленостей (які є пріоритетом для РФ), що витіснило би на задвірки роботу у безпековій, гуманітарній та соціально-економічній підгрупах (які важливі передусім для України). Натомість зараз йдеться про симетричне посилення всіх підгруп, а не тільки політичної.

По суті, Україна відкриває нові можливості для "Мінська", не поступаючись у ключових питаннях.

Залучення переселенців до роботи ТКГ дозволить Києву заявляти про виконання вимоги щодо консультацій з представниками ОРДЛО, не зробивши жодних поступок, на яких наполягала Росія.

Відтак, пропонований Києвом новий формат роботи ТКГ може бути цілком прийнятним для України. Невідворотних наслідків – ані політичних, ані юридичних (зокрема, у міжнародних судах) – для переговорної позиції України він не матиме.

І звідси випливає головна проблема нової ідеї.

Ця формула не влаштовує Росію, де прагнули зовсім іншого, в тому числі яскраво вираженого прямого діалогу між Україною та псевдореспубліками. А тому Москва напевно пропонуватиме свої "доповнення" до нового формату.

І тут принципово важливо, аби українські переговорники відстояли головні позиції. Зокрема, те, що представники ОРДЛО не можуть мати іншого статусу, ніж "запрошені експерти". А також те, що узгоджені та підписані в ТКГ документи не можуть мати жодного зобов’язального характеру для України.

Останнє, до речі, було одним із ключових пунктів російського плану з активізації ТКГ, про що ЄвроПравда вже писала.

Ця російська ідея є пасткою. Погоджуватися на неї категорично не можна, навіть якщо це буде єдиним шансом домовитися з Росією щодо пропонованої Києвом "мінської реформи".