Покарання «злодіїв в законі»: які ризики несе новий закон для простих українців та підприємців

Статті

24.01.2020 12:00 (Оновлено 24.01.2020 в 12:01)

Ольга Чернявська, джерело: «Facenews»

Статті

Законопроект про боротьбу зі «злодіями в законі» має на меті зворотній ефект, хоча публічно правоохоронці зацікавлені у його ухваленні. Експерти пояснюють: вся справа у злочинах, які вчиняються саме правоохоронними органами та пов’язані з воєнними діями на сході країни. Детальніше про це – у інтерв’ю адвоката Володимира Капустіна для FaceNews.ua.

Українські парламентарі легітимізують в українському законодавстві частину російського Кримінального кодексу, що може використовуватися як знаряддя розправи, шантажу і незаконного збагачення. Мова йде про законопроект про «злодіїв в законі», який Верховна Рада ухвалила у першому читанні наприкінці минулого року – 19 грудня. Законопроект №2513 вніс на розгляд парламенту президент Володимир Зеленський.

До сьогоднішнього дня максимум, що загрожує в Україні «злодіям в законі», це депортація. Тобто їх видворяють, але вони повертаються за підробленими документами. Тому що мають тут авторитет та фінансові потоки – вплив на тіньову економіку та корупційні схеми.

15 січня документ обговорювали на Комітеті ВРУ з питань правоохоронної діяльності. Наступного дня після обговорення адвокат Масі Найєм наголосив, що калькою для цього законопроекту був зовсім не грузинський варіант, як стверджують в МВС, а російський.

Олександра Устінова – нині народний депутат від «Голосу», а в минулому експерт «Центру протидії корупції» – вважає, що законопроект «злодіїв в законі» є додатковим силовим інструментом для тиску на бізнес, волонтерів та активістів. Російські правозахисні організації пояснюють: зміни за участь у «кримінальному світі», які були внесені в Кримінальний кодекс РФ, сприяли рейдерським захватам бізнесу. І тепер аналогічні зміни збираються внести і в український Кримінальний кодекс.

Втім, колишній заступник глави Нацполіції, нині ректор Одеської академії МВС В'ячеслав Аброськін вважає цей закон невідкладним. «Бо «злодії в законі» – ракова пухлина, яка збільшується та кожного дня поширюється на здорові частини, вражаючи та знищуючи нашу країну», - каже він. Але чи це насправді так?

«Злодіїв в законі в Україні за різними даними від 7 до 15. І роль, яку вони грали в Грузії в 90-х і першій половині нульових, в Україні грає олігархат. Саме найбільші фінансово-промислові групи, а не злодії в законі, визначають те, що сьогодні відбувається в політиці, бізнесі і на вулиці», - наголошує Масі Найєм і додає, що в Грузії на момент прийняття закону було 400 злодіїв в законі. Їх вплив пронизував всю політико-адміністративну систему, вони контролювали основні фінансові потоки, були агентами впливу Кремля на країну.

Аби розібратися в тонкощах документу, який готують до розгляду Верховною Радою у другому читанні, ми звернулися до адвоката Володимира Капустіна. Він детально пояснив, чому законопроект про «злодіїв в законі» №2513 призведе до зворотного ефекту, і як зацікавленість правоохоронців у новому законі пов’язана із незаконними воєнними діями на сході України.

Адвокат детально проаналізував законотворчу ініціативу щодо посилення кримінальної відповідальності чи встановлення її до осіб, які очолюють, входять, користуються послугами так званих «кримінальних спільнот». У ході інтерв’ю ми також проговорили практику врегулювання таких понять як «кримінальний світ» та «злодій у законі» у інших країнах та зверталися до вердикту Європейського суду з прав людини стосовно цієї теми.

Основний висновок, з яким важко не погодитися, це небезпека прийняття подібних законодавчих ініціатив в Україні.

Основоположним у законопроекті №2513 є визначення: «Злодієм у законі» визнається особа, яка дотримується притаманних злочинному середовищу традицій і правил поведінки, користується авторитетом серед осіб, які вчиняли кримінальні правопорушення, керує, координує та/або організовує діяльність злочинної спільноти чи її частини або є учасником такої спільноти».

Дане визначення є вкрай розмитим, доказ такого статусу можливий, керуючись чутками або в найкращому випадку показами свідків, що суттєво спрощує можливість кримінального переслідування осіб, які взагалі не мають до даного статусу бодай якогось відношення.

Так само фактично встановлена можливість без реальних і допустимих доказів притягнути до кримінальної відповідальності осіб, які начебто входять у таку уявну спільноту або навіть зверталися до її членів про допомогу. Фактично, реалізація таких положень у кримінальному законодавстві порушує основоположні принципи доказу, конституційні права всіх без виключення громадян України. Модель, запропонована у законопроекті, є неконституційною, порушує основні принципи кримінального права.

Яскравим прикладом є формулювання ч.2 ст.251-1 у запропонованому законопроекті: перебування особи в статусі «злодій у законі» карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років з конфіскацією майна.

«Таким чином, можна притягнути до кримінальної відповідальності практично будь-яку людину лише за підозру перебування в якомусь статусі. Причому сам по собі статус ніде не фіксується, немає жодних реєстрів або затверджених офіційно списків, та й не може бути з огляду на те, що формулювання відсутнє в принципі у законодавстві. Узаконити такий статус в нормах Кримінального кодексу – це те саме, що почати процес адаптації КК до регулювання субкультурних відносин того ж «кримінального світу». Само собою, це абсурд і нівелювання всіх досягнень передової української юридичної науки», - резюмує адвокат Володимир Капустін.

адвокат Володимир Капустін

Автори законопроекту про «злодіїв в законі» кажуть, що беруть приклад з Грузії. Втім, існує й інша думка: калькою для документу був не грузинський варіант, а російський. Що відповідає дійсності?

Зміни до Кримінального кодексу Російської Федерації, якими була передбачена відповідальність за участь «в криминальном мире», а саме за створення та участь в «злочинній спільноті», були прийняті 1 квітня 2019 року. Саме формулювання викликає найбільшої стурбованості, і ось чому: запропоновані зміни до статті 28 Кримінального кодексу України передбачають вчинення злочину злочинною спільнотою.

Так, саме в Кримінальному кодексі РФ було внесено зміни в ст. 35, яка кореспондується зі статтею 28 Кримінального кодексу України та введено поняття злочинна спільнота («уголовное сообщество»).

Аналогічна ситуація склалася і з запропонованими змінами в статтю 29 та 30 Кримінального кодексу України.

Окрім того, як відомо від російських правозахисних організацій, внесення саме цих змін до Кримінального кодексу РФ сприяло рейдерським захватам бізнесу, причиною чому стало саме визначення в Кримінальному кодексі РФ будь-якоїпричетності до злочинної спільноти, яке може бути формально підтверджене показами будь-якої особи без додаткових доказів.

Аналогічних норм в кримінальному законодавстві Грузії немає, а наявна стаття 27 консолідується зі статтею 28 Кримінального кодексу України в чинній редакції.

Чому ж тоді автори українського законопроекту посилаються саме на досвід Грузії? Мовляв, завдяки аналогічному закону вони істотно знизили рівень злочинності.

Згадаємо історію необхідності прийняття відповідних змін до законодавства в Грузії.

В 1989 році в Грузії«вором в законе» «Дюбой» було створено воєнізоване угрупування «Мхедріоні», представники якого ввійшли до парламенту. Влада і злочинний світ переплелися, а корупція просто поглинула Грузію. Настав той неминучий момент розуміння тих негативних наслідків такого симбіозу і необхідності прийняття заходів по декриміналізації суспільних відносин і очищення державного механізму.

В 2005 році в зв’язку з цим було прийнято Закон «Про організовану злочинність і рекет». Ціллю даного закону було сприяння боротьбі з організованою злочинністю, «воровским сообществом» і рекетом і запобігання їм, а також боротьбі з членами «воровского сообщества» в захист приватних, суспільних і державних інтересів.

На момент прийняття даного закону в Грузії проживало менше 4 мільйонів населення, а «воров в законе» було більше 400. Грузія просто потопала в злочинності, а «воры в законе» очолювали стійкі воєнізовані формування, були і у владі, були і в парламенті. Тому прийняття таких змін до законодавства Грузії було оправданим та необхідним. Фактично Грузія поставила крапку над своїми 90-ми в 2005 році.

Зі звичаями 90-х наша країна розпрощалася в 2001 році, коли пішла по шляху прийняття нових кодексів, в том числі і Кримінального кодексу.

В нашій країні немає такої ситуації, а отже і необхідності прийняття закону, який фактично узаконює та піарить субкультуру серед молоді, яка фактично уже і не знає, що таке «вор в законе». У нас проживає приблизно 42 мільйони населення і серед них залишилось приблизно 7 «воров в законе». «Воры в законе» у нас в країні не мають права займатися політикою, займати державні посади та «иметь руки в крови», на відміну від «воров в законе» Грузии, для яких всі ці табу вважаються нормою. Що стосується убивств, озброєних формувань, то «вору в законе» заборонено в руках тримати бойову зброю.

Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення в справі «Ашларба проти Грузії» виходив з того, що на момент звернення заявника до ЄСПЛ уже існував і діяв декілька років та враховував індивідуальний випадок звернення до ЄСПЛ,в звязку з чим і дійшов висновку відсутності порушення статті 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод («ніякого покарання без закону»).

Що говорить про те, що насправді ЄСПЛ не схвалює прийняття таких законів, а говорить про необхідність виключень для окремих країн в зв’язку з криміналістичною ситуацією в певній країні, як наприклад наявність кримінальної відповідальності в Італії за участь у мафіозних структурах, про яку до речі згадується в пояснювальній записці до законопроекту. Але ж для нашої країни немає необхідності приймати закон щодо відповідальності за участь в мафіозних структурах, так як в нашій країні відсутня мафія.

Рішенням ЄСПЛ «Ашларба проти Грузії» («Ashlarba v. Georgia», № 5554/08) підкреслено факт необхідності прийняття закону по боротьбі з «ворами в законе» саме в Грузії, а не в інших країнах, та підкреслено наступні історичні факти:

«24. Усі ці події глибоко вплинули на формування злочинних структур влади в грузинському громадянському суспільстві та тюремному світі, починаючи з радянських часів. Крім того, грузинські «воры в законе» вважалися однією з наймогутніших і найвпливовіших етнічних груп серед своїх однолітків у кримінальній еліті по всьому Радянському Союзу (з точки зору статистики, грузинські «воры в законе» становили 31,6% загальної кількості злочинних босів і були другою за величиною етнічною групою після російських «воров в законе», які складали 33,1% від цього населення). Рішення грузинських «воров в законе» традиційно мали особливу вагу для злочинців подібного чи нижчого рангу. У 1985 році ЦК Комуністичної партії Грузії наказав правоохоронним органам розірвати «воров в законе». Щоб підкреслити важливість цієї місії, Центральний комітет дав зрозуміти, що чиновники, які не виконають цю доручення, будуть розглядатися як порушники законів і відповідно до них поводитися. До 1986 року було заарештовано 52 грузинські «вора в законе» Уряд, посилаючись на широку бібліографію відповідних соціально-правових досліджень, запропонував Суду взяти до відома соціальне явище «воровского мира», яким керують титульні боси мафіози, також відомі як «воры в законе», в Грузії. Вони підкреслили, що неформальний авторитет таких злочинних босів вийшов далеко за межі злочинного світу, а також забруднив численні грані звичайного суспільного життя. Таким чином, молоді люди прагнули нагадувати злочинців, багато високопосадовців також співпрацювали з цими правителями та підтримували їх, і вони отримували фінансову підтримку, яку «дарували» їм ділові кола. Цей надмірний вплив, серед іншого, спричинив тотальний контроль над тюрмами з боку «воров в законе». Завдяки погрозам, примусу та кооперації злочинні начальники чинили величезний вплив на інших в'язнів та тюремну владу, а недотримання накладених ними правил, у тому числі не внесок у їх спільний «общак», може призвести до серйозних покарання, включаючи смерть.

Уряд Грузії стверджував, що протягом багатьох років не було справжньої боротьби проти верховенства «воров в законе» та їх кримінальних синдикатів через відсутність справжньої політичної волі. Лише після зміни уряду в листопаді 2003 року держава почала вживати законодавчих та інших заходів, спрямованих на оскарження влади злочинних начальників. Зокрема, 20 грудня 2005 року було внесено поправку до Кримінального кодексу Грузії, додавши статтю 223 (1), яка карала два окремих кримінальних злочини - (i) бути членом «воровского мира» та (і) бути «вором в законе». Криміналізація цих правопорушень ґрунтувалася на ґрунтовному знанні державними органами специфічних особливостей інституту «воров в законе» та різних спеціальних правил поведінки у «воровском мире». Наприклад, стаття 223 (1) мала на меті висвітлити загальновизнане явище, згідно з яким «воры в законе» не чинили злочинів особисто, а керували різними злочинними діями через злочинні синдикати, що діяли під їх прямим чи непрямим підпорядкуванням. Однією з найпомітніших особливостей влади «воров в законе» був їхній репутаційний авторитет у кримінальних колах, що означало, що навіть якщо вони фізично відсутні у країні, вони все одно можуть створювати через мережу скоєних злочинців загроза громадському порядку».

Тобто як бачимо, Європейський суд з прав людини дійшов правомірності прийняття таких законодавчих змін саме Грузією, а не будь-якою іншою державою, і саме із-за крайньої необхідності застосування таких змін.

Розкажіть, як пішли справи у Грузії після прийняття закону про відповідальність за статус «вора в законе».

Відповідальність за статус «вора в законе» в Грузии введена іще в 2005 році. З даних, які містяться в пояснювальній записці до законопроекту, до відповідальності вдалося притягнути лише близько 50 «воров в законе» (згадаємо, що «воров в законе» було більше 400).

Відповідно до доповіді грузинського Фонду відкритого суспільства, кількість ув’язнених з 2003 року по 2010 рік зросла на 300%, а в 2010 році Грузія займала 5-те місце в світі і перше в Східній Європі по кількості ув’язнених на 100 тисяч людей.

За даними МВД Грузії, в 2018 році було затримано 4 «вора в законе» і 52 члена «воровского мира».

Тобто за 15 років дії закону, направленого на боротьбу з «ворами в законе», в Грузії цю проблему подолано не було, а за даними дослідження професора Королівського коледжу Лондону Олександра Купатадзе, який досліджував боротьбу з організованою злочинністю в Грузії, станом на 2015 рік (10 років дії закону) п’ята частина населення країни більше довіряла «ворам в законе», ніж владі.

Як зазначено в Рішенні ЄСПЛ «Ашларба проти Грузії», у результаті законодавчого пакету від 20 грудня 2005 року держава Грузії змогла кримінально переслідувати та засудити понад 180 (хоча їх в Грузії більше 400) злочинних босів, лише 20 з яких визнано винними у тому, що вони «злодії в законі». В нашій же країні приблизно 7 «воров законе» на 42 мільйони населення. Виходячи з досвіду Грузії, нам не вдасться притягнути до відповідальності навіть одного «вора в законе», що говорить про нульовий ефект від прийняття даного закону.

Тобто в Грузії визнали лише 20 осіб «злодіями в законі» при тому, що їх було більше 400. Куди ж вони поділися?

Боротьба з «ворами в законе» в Грузії призвела до того, що вони покинули свою державу та переїхали до інших країн, і не лише в Україну. Багато із них проживають в країнах Європи і там не приймають спеціальних законів про «воров в законе».

Ми не вважаємо, що наша держава повинна брати приклад з країн, які потопали в криміналітеті, а ми повинні наслідувати досвід боротьби зі злочинністю в високорозвинених країн, наприклад, Норвегії.

Підтвердженим фактом, який навіть відобразився в Рішенні ЄСПЛ «Ашларба проти Грузії» («Ashlarba v. Georgia», № 5554/08) є те, що в Україну іммігрували з Грузії «воры в законе», а отже потрібно приймати закони, які заборонять в’їзд в нашу країну даним особам та дозволять їх висилити за межі нашої країни.

Які є розбіжності українського варіанту законопроекту про «злодіїв в законі» із грузинським законодавством?

Законопроект порушує загальні принципи Кримінального кодексу України. Ціллю покарання в Грузії, відповідно до ст. 39 Кримінального кодексу Грузії, є досягнення справедливості, попередження нових злочинів і ресоціалізація винного. Тобто, покарання заради покарання. Покарання в нашій країні, відповідно до ст. 50 Кримінального кодексу України, має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до мети Закону України «Про пробацію», останній покликаний сприяти забезпеченню безпеки суспільства шляхом виправлення засуджених, запобігання вчиненню ними повторних кримінальних правопорушень.

Запропоновані зміни до Кримінального кодексу України суперечать самій меті кодексу, так як пропонується карати осіб за їхні попередні діяння, за які вони уже були покаранні та можливо стали на шлях виправлення.

В нашій країні в 2001 році було змінено Кримінальний кодекс, а в 2012 році Кримінальний процесуальний кодекс, в 2015 році прийнято Закон України «Про пробацію». Дані зміни привели до позитивних наслідків, а саме зменшення кількості злочинів, звільнення тюрем та зменшення повторюваності злочинів. Побудована система виправлення осіб, призвела до того, що дійсно особи, які вперше вчинили злочин все рідше і рідше вчиняли повторно злочини, молодь почала наслідувати не злочинців (рекетирів, блатних тощо), а спортсменів, зірок, побудована розгалужена система розвитку молоді (ігрові майданчики, майданчики для спорту, парки з зонами для здорового відпочинку, бігові доріжки, велодоріжки і т.д.) лише сприяли здоровому зростанню молоді. Одночасно позитивним змінам в суспільстві сприяли реформування дитячих будинків, зменшення кількості підлітків, які відбувають покарання в місцях позбавлення свободи.

Підримання статусу «вора в законе» фактично залишилось в тюрмах, які на жаль до сьогодні не відповідають європейським стандартам, та сприяють підтримання саме там «воровских законов» з метою вижити, зберегти здоров’я, мати змогу хоч якось поспілкуватися з рідними, підтримати соціальні зв’язки. Саме направленість в проведенні реформ щодо умов відбування покарання та утриманням осіб до винесення вироку є ключовим моментом, який може повністю зруйнувати систему ієрархії в місцях позбавлення свободи, а отже і подальшої підтримки цих зав’язків в звичайному житті (на свободі).

Українські активісти занепокоєні даним законопроектом. Вбачають, що він може використовуватися як знаряддя розправи, шантажу і незаконного збагачення. Яким чином це можливо?

Норми даного законопроекту суперечать Конституції України.

Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Тобто, особа повинна нести відповідальність за певні дії, в тому числі і організацію злочину, а чинні норми Кримінального кодексу України саме це і передбачають і не потребують уточнень, доповнень та непотрібного змістовного навантаження.

Запропоновані зміни до закону передбачають відповідальність в разі відсутності злочину в діях особи, умислу та обізнаності щодо статусу «вора в законе», осіб які лише звертаються до цих осіб будь з якою метою.

Так запропоновані зміни до Кримінального кодексу України, а саме до ст. 155-2 передбачають відповідальність за звернення до «злодія у законі» чи іншого учасника злочинної спільноти з проханням вчинити злочин та/або здійснити вплив у будь-якій формі на третіх осіб з метою прийняття ними рішень чи вчинення або невчинення ними дій, явно містять характер якій порушує принципи навіть обізнаності особи, яка вчиняє злочин та відповідальність за будь-який вплив, а не незаконний, на іншу особу.

Для розуміння ризику розглянемо побутовий приклад. Дружина, особа Н., який напився і вчиняє сварки вдома, звертається до сусіда К., який користується повагою у Н., поговорити з ним з цього приводу. Сусід К. попросив Н. «проспатися», а згодом з’ясувалося, що К. є учасником злочинної спільноти, а отже тепер і Н., і його дружина повинні бути притягнуті до відповідальності за даною статтею, а їх сімейний бізнес ліквідований і майно конфісковане.

В такому випадку в законодавстві варто прописати чітке формулювання, кого відносити до «злочинців в законі» та учасників злочинної спільноти?

Влада повинна озвучити перелік осіб, які є «злочинцями в законі», пояснити громадянам, що означає цей статус та озвучити «воровские законы», яких заборонено притримуватись. Як зазначено навіть в Рішенні ЄСПЛ «Ашларба проти Грузії», «вор в законе» не обов’язково повинен вчиняти злочини, тому як звичайним громадянам вияснити – хто серед кола їх знайомих, сусідів і навіть родичів є «злодієм в законі»?

В наше законодавство запропоновано ввести саме термін «злодій в законі», хоча такого терміну і поняття не існує і в кримінальному середовищі. Європейський суд з прав людини в Рішенні ЄСПЛ «Ашларба проти Грузії» («Ashlarba v. Georgia», № 5554/08) зазначив, що грузинський законодавчий орган вирішив підтримувати розмовну мову в юридичному визначенні цих правопорушень. На думку ЄСПЛ, це, очевидно, було зроблено для того, щоб сутність нових криміналізованих злочинів була легше зрозуміла широкій громадськості. Наш законодавець відійшов від терміну «вор в законе» і ввів поняття «злодій в законі», що призведе до того, що будуть притягнуті до відповідальності особи, які не є злочинцями, а тим більше «ворами в законе».

В нашій країні наявність законодавчих актів, в тому числі і міжнародних, є достатньою, щоб подолати це явище і майже викорінити його без прийняття окремих законів, які порушують права людини. Серед таких є Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності (затверджена на Генеральній Асамблеї ООН 15.11.2000 та ратифікована Законом України від 04.02.2004 № 1433-IV) та інші.

Рішення ЄСПЛ "Ашларба проти Грузії" ("Ashlarba v. Georgia", № 5554/08) не підтримуєприйняття законів, які дають формальні підстави для притягнення будь-якої особи за дії, які не містять вини.

Так Європейський суд з прав людини зазначив, що Уряд Грузії стверджував: «Найважливішим результатом цієї ефективної антикримінальної кампанії був, однак, значний прогрес у викоріненні соціального впливу злочинних начальників на широку громадськість, тим самим зменшивши їх привілейоване суспільне становище».

Чи Уряд нашої країни згоден ствердити, що він перебуває під впливом «воров в законе»? Всі (або більшість) новопризначені особи, обрані депутати знаходяться під впливом криміналітету?

Так в своєму Рішенні Європейський суд з прав людини зазначив, що в Грузії були обґрунтування створити 20 грудня 2005 року законодавчу базу для більш ефективної боротьби зцією злочинною діяльністю.

ЄСПЛ погодився, що відповідні дослідження показали, що існування та функціонування «воровского мира» забруднило не лише тюремний сектор, але й широку громадськість Грузії, включаючи її найуразливіших членів, а саме молодь, задовго до прийняття антикримінального законодавчого пакету від 20 грудня 2005 р. (див. пункти 24 та 28 вище). Беручи до уваги ці дослідження та твердження уряду, Суд зазначає, що це злочинне явище вже настільки глибоко вкорінене в суспільстві, а суспільний авторитет «злодіїв у законі» був настільки високим, що серед пересічних членів громадських злочинних понять такі як «воровской мир», «вор в законе», «решение споров с помощью вора в законе», «общак» тощо, були питаннями загальновідомими і широко зрозумілими (див. також Цинцабадзе, цитований вище, §§ 61 та 66-69) саме в Грузії, а не в будь-якій іншій країні.

Саме враховуючи історію та стан країни, який склався в Грузії, Європейський суд дійшов висновку, що вводячи 20 грудня 2005 року два нові правопорушення, а саме – членство в «воровском мире» та «вор в законе», законодавство Грузії просто криміналізувало поняття та дії, що стосуються злочинної («злодійської») субкультури, точний зміст якої був уже добре відомий широкій публіці Грузії.

Стан та усвідомлення цих понять в нашій країні є зовсім протилежними.

Тому іще раз наголошую, що в Рішенні ЄСПЛ «Ашларба проти Грузії» підкреслено факт необхідності прийняття даного закону саме в Грузії і саме в 2005 році.

На Вашу думку, як українці відреагують на прийняття даного законопроекту?

Законопроект не сприятиме зростанню довіри до правоохоронних органів.

В Пояснювальній записці до законопроекту говориться про сприяння довіри правоохоронних органів в результаті прийняття цього закону. Це не відповідає дійсності, так як уже зазначалося, що дослідження професора Королівського коледжу Лондону Олександра Купатадзе підтвердили це.

Окрім того, в самому Рішенні ЄСПЛ «Ашларба проти Грузії» («Ashlarba v. Georgia», № 5554/08) звернуто увагу на те, що Радянська держава сприяла руйнуванню традиційної структури злочинного світу, що, в свою чергу, призвело до піднесення «воров в законе» до міфічного статусу.

Тобто, прийняття такого закону призведе до зворотного ефекту та поширення злочинної субкультури серед молоді.

Окрім того, враховуючи те, що на разі вчиняються багато інших злочинів, які пов’язані з незаконними воєнними діями на сході країни, зросла кількість злочинів, які вчиняються саме правоохоронними органами (захват бізнесу, «кришування», підкидування затриманим особам заборонених для обігу речей з метою отримання незаконної винагороди або знову таки захвату бізнесу»). Тому викликає неабияке занепокоєння прийняття такого закону, який лобіюється саме представниками правоохоронної системи з цією ж метою.