1. Важливість підзвітності
Коли в країні є сила, що не включена в єдину систему державних органів, нікому не підзвітна і являє собою державу в державі, катастрофа неминуча. Навіть, якщо ця сила не має важкого озброєння, і, тим більше, якщо має.
Катастрофи не сталося би, якби КСІР мав взаємодію з армією та адміністрацією цивільної авіації, які своїми силами тримали контроль над повітряним простором.
Фактично КСІР мав на бойовому чергуванні зенітно-ракетний комплекс, відрізаний від всіх "очей та вух", і не повідомив про це нікому. В таких умовах катастрофа була неминуча, невідворотна. Не з нашим літаком, так з іншим.
2. Велика гра
У міжнародній політиці немає моралі, а є інтереси та доцільність.
Будь-яка трагедія використовується для досягнення своїх цілей. Зараз відбувається велика гра щодо можливої зміни політичної ситуації в Ірані та навколо.
І Захід, і Близький Схід давно дістали імперські прагнення іранського релігійного керівництва та терористичні практики його військової "руки" -Корпусу стражів ісламської революції.
В Ірані є й інші еліти, наприклад, армія та цивільна бюрократія.
Замість тиснути на Іран та цим тиском його консолідувати, міжнародна спільнота зараз буде його розколювати, намагаючись змінити баланс влади на користь більш притомних еліт.
Для України важливо розуміти цю гру і грати в ній разом із союзниками.
3. Геополітичний вибір
А для того, щоб грати разом із союзниками, треба їх мати і розуміти. У нинішньому світі багатовекторність потрібна у торгівлі, а в геополітиці потрібна визначеність.
Минув час, коли можна було бути нейтральним. Є кілька центрів сили, і між ними треба вибирати, якщо сам не є центром сили. Наші спроби гратися з Росією у відновлення відносин закінчаться дуже погано.
Треба заходити під парасольку НАТО якнайскоріше.
4. Інституційна спроможнісь
Але неспроможних не беруть у космонавти, не беруть у глобалізацію та під парасольку. Країна без власної розвідки та дипломатичної служби приречена бути навіть не пішаком, а просто буферною зоною, клітинкою на дошці.
Інституційна спроможність української розвідки та дипломатичної служби падає на очах.
Натомість постало нове покоління "рішал", які все "порішають" на міжнародній арені за чашечкою кави. Такі "рішали" не розуміють, що за одним столом з ними сидять зубаті вовки, що пройшли відповідну школу, а зовсім не кумедні "комерсанти".
Отака фігня, малята.
Честь і слава українським фахівцям, які працювали в Тегерані на розслідуванні.